Василь Кіт – дресирувальник і повелитель котів

Коли центром Демидівки їде на велосипеді дивак з котом на плечі, котрий пускає шлейф сивого диму від цигарки, перехожі зупиняються, а водії сповільнюють рух. “Ну й дає!” – сиплються мимоволі компліменти. За такі “компліменти” один автовласник поплатився ключами від легковика. Розлючена дружина відібрала їх, бо не йняла віри, що це можливо, як чоловік переповів їй побачену картину. Ще й резюмувала: “Допився уже до бєлочки!” Але колишнього вчителя іноземної мови (нині підприємця) Василя Кота зовсім не конфузить несприйняття деякими із земляків його дивацтв, адже з дитинства дресирує котів. Зігнаний з перин сірий смугастий кіт знехотя просинався. І, накульгуючи після недавніх походеньок на котяче весілля, переступив поріг вітальні. Господарю ніяк не вдавалося “розтормошити” свого друга ще й тому, що він дивився насторожено на гостей з об’єктивом. Шестирічний Матроскін (а це, якщо перевести на чоловічий вік – як 40-річний мужчина) ігнорував команду свого повелителя “дай лапу!” англійською. Як дізналася згодом, він виконує аж 10 команд. Коли ж Василь Петрович вийняв пачку цигарок, кіт почав виляти хвостом.
– Бачите, як суче, хоче закурити, – мовила Юлія Антонівна, мати Василя.
Невдовзі пухнастий курець пихтів “Срібною примою”, зажмурюючись від кайфу, хоча клубки диму лізли у ніздрі та очі. Коли занизько опускав писка, довга цигарка могла підпалити килим. Але Василь Петрович пильно за цим стежив.
Молодший із котів Леон ще не пристрастився до тютюну і йому більше до вподоби команди французькою мовою.
– А Вам не жаль своїх беззахисних друзів? Нікотин же вбиває коня, – звертаюся до дресирувальника.
– Одна легка цигарка в день не завдасть великої шкоди Матроскіну. Я спалюю пачку і більше, то ж кашляю, а він ні. Котам, як і людині, треба розслабитися. Викурена цигарка заспокоює і морально стимулює нервову систему. Не дарма індіанці курили трубку миру.
Натомість підопічні Василя Петровича дуетом пихтіли перед об’єктивом “Срібною примою”. У міні-цирку демидівчанина ще є Джон, котрий десь загуляв, а кішка Єлизавета привела у потаємному місці потомство.
Як прихильниця собак, котів я досі недооцінювала. Але Василь Петрович настирливо переконував у неабияких їхніх талантах. І дав почитати власного щоденника спостережень із заголовком “Зрозумійте нас, котів”.
…На сусідському хуторі жила дівчина. Коли вона йшла до подружки чи на танці у село, її супроводжував улюблений кіт. Якось поверталася дуже пізно, і перестрів на дорозі п’яний незнайомець. Хотів згвалтувати. Але не тут то було. Страшне чудовисько засичало і з розчепіреними кігтями скочило у хтиву фізіономію. Від болю та страху неборака кинувся навтьоки. Так біг без оглядки, що аж кирзяки у колії погубив...
***
А втім, хто б там що не казав про дивакуватість Василя Петровича, у своєму хобі він досяг успіху. Спробуйте навчити кота курити! Але ловлю себе на думці: “А навіщо?” Бо як затята тютюноненависниця не в захопленні, що ряди курців більшають. А як тоді з відповідальністю за тих, кого ми приручили?
Мирослава МАНЕЛЮК,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•