Гетьман Мазепа хотів для України кращого життя
Картина Миколи ПІДГОРНОГО найбільш правдиво показує Івана МАЗЕПУ
Полтавчани свято бережуть імперські пам’ятки
Ця битва, як на мене, хоч і програна, не повинна зійти з наших сторінок, а стати великим уроком того, що досягти успіхів і утвердитися сильною державою можна лише тоді, коли йти до однієї цілі усім гуртом. Зрештою, триста років тому проти Петра І виступили не те що не всі українці, а й навіть не уся Гетьманщина (а це Київська, Чернігівська, Полтавська, частина нинішньої Кіровоградської та Дніпропетровської областей). Ми навіть тепер, маючи самостійну державу, по-різному дивимося на свою історію. Нещодавнє перебування на Полтавщині й відвідання музею-заповідника “Поле Полтавської битви”, до речі, саме Сталін видав розпорядження про його створення, не важко зробити висновок, що ця битва й надалі сприймається більшістю тутешнього населення як перемога над шведами. І всі пам’ятні знаки, встановлені до ювілейних дат, які показують міць і силу колишньої імперії, свято шануються. Більше того, полтавчани у розбудові свого міста, яке при Росії заслужило на звання губернського, завдячують російським князям та імператорам. І навіть тепер одну з центральних вулиць, яку ще у XVIII столітті на честь входження Петрового війська засадили посередині в чотири ряди каштанами (так, як ішла російська піхота), нещодавно знову відновили аналогічно до тих імперських часів! Завжди дивуюся поглядам людей, що проживають у цих краях, які водночас гордяться своїм козацьким минулим і тими вольностями, які тут були, але й так само вшановують усі пам’ятні знаки, що прославляють Російську імперію, котра знищила козацтво, зробивши вільний люд кріпаками майже на сто років. (Хоча це вже історичний факт, що козаки неабияк долучилися до розбудови імперії, яка їх і знищила, та це окрема тема).
Але до цього часу полтавчани так і не спромоглися поставити пам’ятник гетьману Івану Мазепі. А один з моїх колег, родом зі Слобожанщини, навіть задав запитання нашому гідові зі зрозумілим підтекстом: чи Іван Мазепа герой? Отож, як бачимо, майже трьохсотрічна пропаганда й ідеологія зробили свою справу, подаючи Мазепу як зрадника. Адже він виступив на боці Карла XII, приєднавшись до його війська й сподіваючись звільнитися від московського впливу.
Безперечно, що Іван Мазепа – герой. Це не означає, що маємо його ідеалізувати, однак вшановувати зобов’язані. Бо він перший усвідомив, що несе московський “протекторат” незалежній колись Гетьманщині: “Москва і їх (Польщу – авт.), і нас проковтне у ненаситний свій шлунок”. Певно, що це розуміння прийшло не одразу, як став гетьманом. У його біографії є й такі сторінки, які явно доказують, що Мазепа був дуже хитрим, або якщо говорити лояльніше, то мав неабиякі дипломатичні здібності й інколи проявляв свої корисливі інтереси. Не вдаючись до біографічних точностей, варто зазначити, що він шляхетного походження, його батько був прихильником гетьмана Виговського, тобто мав польську орієнтацію. Мати, освічена жінка, входила до Луцького Хресто-Воздвиженського братства, після смерті чоловіка стала монахинею, згодом ігуменею Києво-Вознесенського жіночого монастиря. Мазепа навчався у Варшаві, деякий час був наближений до короля Яна Казимира. У 1669 році Мазепа з’являється у Чигирині, налагоджуючи добрі стосунки з правобережним гетьманом Дорошенком (на Лівобережжі тоді гетьманував Самойлович).
Виконуючи завдання Дорошенка зустрітися з кримським ханом, він був схоплений козаками запорізького отамана Сірка, які хотіли його вбити. Проте той помилував Мазепу й відправив до Самойловича, який не лише гарно його прийняв, а й наблизив до себе. Більше того, навіть Москва, яка прагнула покарати Мазепу за зв’язки з Дорошенком, потрапила під “чари” Івана – настільки він вмів “подати” себе. Отож, невдовзі Мазепа стає другою людиною у Самойловича, улюбленцем не лише московського князя Голіцина (одного з освічених князів серед московської “тмутаракані”), а згодом й самого Петра І. Воно й не дивно, бо, за історичними свідченнями, він за освітою та культурою не мав собі рівних не лише в Україні, Московщині, а й у Східній Європі. Мазепа досконало знав декілька іноземних мов, мав велику бібліотеку, читав європейські газети. Коли Самойлович виявив невдоволення тим, що Москва підписала у 1686 році Вічний мир із Польщею (санкціонувала Андрусівську угоду, коли відбувся поділ України на московську і польську частини), його становище похитнулося. А ще козацька старшина не надто поділяла його самовладство. Отож, коли 1687 року в Самойловича забирають булаву, вона переходить до Мазепи. Й не без допомоги Москви.
Західний вибір гетьмана
Мазепа їздив у Північну столицю з великими почестями, там його неабияк обдарували й пошанували. Однак треба зазначити, що гетьман, як політик, безперечно вмів маневрувати: він навіть “заборонив” деякі статті Коломацької угоди, що впливали на національну свідомість українців й загалом загрожували самостійності держави, більше того, не дозволяв ніякого “зближення з москалями”. Недарма до Москви йдуть доноси на Мазепу, але Петро не бере їх до уваги. І коли генеральний суддя Кочубей та його кум Іскра сповістили “государю”, що гетьман готується до об’єднання з Карлом, то Петро звелів їх “покарати на смерть”. Мазепа й справді, зрозумівши, що зближення з Москвою згубить не лише Гетьманщину, а й українську державу в цілому, починає налагоджувати зв’язки з Карлом. Це стало більш можливим, коли той прибрав польського короля Августа II, який тримав союз з Москвою, і польську корону отримав Станіслав Ліщинський. Саме через його тітку Анну Дольську й підтримувалася переписка між українським гетьманом та польським королем. Правда, шукаючи зв’язків у цьому питанні із Заходом, Мазепа був надто обережний і навіть змовчував про це перед тими старшинами й полковниками, які самі його схиляли до таких дій. Бо тоді й між козацтвом не було одностайності.
Чи й справді цей розумний та далекоглядний політик вірив у те, що Україні подарують державність (на той час у 1704 році йому вдалося позбутися правобережного гетьмана Івана Палія, щоб об’єднати обидві України)? Скоріше всього, що ні. Гетьман розумів, що Україна потрапить або під вплив на той час могутньої Швеції, або ж під протекторат Польщі. Однак він знав, що “з Москвою не договоришся ніколи. Вона Азія. Інша кров, інші вдачі, інші світогляди”. Він добре вивчив європейський світогляд і так само московський. І те, що ми хочемо зробити зараз: наблизитися за рівнем життя до Європи, Мазепа прагнув 300 років тому. То чи правильно він чинив? Історія довела – правильно. Мазепа тоді під час Північної війни (розпочалася 1700 року і закінчилася лише у 1721) прийшов до висновку: настав той реальний шанс, коли шведи можуть звільнити Україну з-під впливу Москви, яка не може стерпіти вольного народу й після Переяславської угоди щораз більше впивається своїми зубами у тіло України, й більше отрути вливає у незгійну українську рану. Тому в 1708 році з’являється Маніфест до українського війська і народу:
“...Відомо ж бо, що колись були ми те, що тепер московці: уряд, первинність і сама назва Русь од нас до них перейшло. Але ми тепер у них – яко притча во язиці! Договори сії з Швецією не суть нові і перші ще з нею, але потверджують і поновлюють попередні договори та союзи од предків наших з Королями Шведськими укладені... Та й що то за народ, коли за свою користь не дбає і очевидній безпеці не запобігає? Такий народ неключимістю своєю подобиться воістину нетямущим тваринам, од усіх народів зневаженим”. А ще Іван Мазепа скаже: “Росією Україні не бути!”, а тому й виступить у Союзі з Карлом. На жаль, війська великого він не мав – більшість козаків воювали на боці Петра І...
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
м. Полтава
| Comments: |
