На випускному побачив копію… своєї доньки
Підпис відсутній
Він ніколи не ходив на батьківські збори своїх дітей. Клопотів мав на роботі багато. А от до науки дочки і синів йому було якось байдуже. Завжди казав: “Головне добре влаштуватись у житті. А ті оцінки... Хіба ними врятуєшся, коли світом гроші правлять?” У село сусідньої області він переїхав, коли одружився на Ірині. До одруження майже п’ять років, ще зі шкільної парти, зустрічався із сусідською дівчиною. Вона його проводжала в армію. Вона його вірно й чекала. Коли Василь повернувся додому, їхні батьки вже називали одне одного сватами. Але одружуватися хлопець не поспішав. Надумав вчитися в технікумі. За ним у місто подалася й Оксанка.
...Їх запрошували на всі сільські розваги удвох. От і на цьому весіллі витанцьовували разом. Та Оксана стала помічати, що з Василя не зводить очей якась дівчина. Потім вона побачила, що він танцює з незнайомкою. Після того ще пожартувала над ним, що собі нову кралю знайшов. Додому Оксана поверталася з подругами, Василь десь зник. Наступного дня якось ніяково вибачився, мовляв, з хлопцями загуляв, забагато випили. Оксанка, звісно, повірила. Згодом на місяць молоді роз’їхалися на практику в різні регіони. А коли дівчина повернулася додому, то звістка про Василеве одруження підкосила її. Селом поповзли чутки, що Василь жениться на Ірині, з якою витанцьовував на весіллі. Що нібито вона від нього вагітна...
Хоч як не намагався Василь поговорити з Оксаною, вона уникала зустрічей. Про що говорити, коли незабаром він стане батьком? День весілля дівчина ледь пережила. А після закінчення технікуму подалася за направленням у сусідній район. Там отримала квартиру і, кажуть, навіть народила дитину від свого... начальника. В село приїжджала завжди сама. Але з кожним роком все рідше. Доля колишніх закоханих так ніколи й не зводила...
«У тебе діти ніби від різних батьків...»
Тільки-но відгуляли весілля, як Ірина поманила Василя жити до себе на батьківщину. Аргументів навела багато: і що село більш перспективне, і що роботу він зі своїм дипломом знайде швидше, і що хату вони збудують без проблем, бо батьки Ірки зголосилися допомогти. Тому, зібравши весільні гроші, подарунки-пакунки, молодята поїхали в іншу область. Василь швидко там прижився. Хату будував довгих сім років.
Ірина доньку народила ще в батьківській оселі. Там з’явився на світ і малий Василько – схожий на свого татуся. А от народження найменшого Ромки подружжя святкувало вже в просторій оселі. Друзі ще жартували з Василя: “Ну ти і майстер. От тобі й хата, і дитина. А може, не твій то син?” Цей жарт татусь пропустив повз вуха. Але Ромко і справді, як і Леся, не був ні на кого схожий із родини. Якийсь білявенький, хоча і Василь, й Ірина були чорноволосі. А одного разу за чаркою його найближчий друг відверто заявив:
– Знаєш, в тебе діти ніби від різних батьків. Не вірю я твоїй Ірці. Вона і раніше була не проти гульнути, а тепер, кажуть, набагато старшого знайшла... Хто ж, як не я, тобі правду відкриє...
Слово застигло в повітрі. Дзвінкий ляпас сколихнув тишу.
– Дурень ти... – мовив Василів друг, сплюнув, та й гайнув з хати.
...Кажуть, що чужі проблеми здалеку видно, а своїх і під носом не побачиш. Те саме було і з Василем. Селом давно ходили чутки, що Ірина Василеві зраджує. А йому про це ніхто, окрім друга, й не говорив. Останній бойфренд, точніше дід-френд Ірки був пристаркуватий Максим, на тридцять літ старший за неї. І що вона в ньому знайшла, ніхто в колективі не міг зрозуміти. Але заставали їх на гарячому вже не один раз. Він частенько підвозив її додому на своїй машині. Навіть з Василем чарку випивав.
А якось Василь повернувся додому з роботи раніше. Біля воріт будинку стояло Максимове авто. Ні Ірки, ні її колеги в хаті не було. В густій кукурудзі за хатою Василь почув сміх. А там його Ірка з Максимом...
Не було ні скандалів, ні докорів. Василь так побив Ірку, що діти відливали її водою. Саме в той вечір він зрозумів, що Ромко народився саме від Максима.
І дружина, і коханка народили в один рік
Коли пролетіло сімнадцять літ, Василь і не зчувся. Ніби недавно народилася його улюблениця Леська, ніби недавно він переїхав у це село. Ось вже й випускний незабаром.
– Я ніколи нікуди не ходив, а на це свято піду, – заявив вдома і скоса глянув на Ірку.
– Я можу і не йти... – ніяковіючи сказала вона. І таки не пішла, мабуть, відчуваючи бурю. А буря після випускного таки була. Бо Василь побачив на ньому точну копію своєї доньки Лесі. Батьки скоса поглядали на нього, а йому ніби хтось відро гарячої води на голову вилив... Думки наздоганяли одна одну: “Не кровна донька і край. Як природу обхитриш? То значить, Ірка підлізла до мене тоді на весіллі, щоб приховати свій гріх, бо вже була вагітною?..”
Після цього була довга розмова з дружиною. І вона йому зізналася, що і справді була вагітною від свого колишнього однокласника. Зустрілися з ним кілька разів. Вона добре знала, що він має одружуватися. Але надіялася, що залишить наречену. А він і через неї не переступив, і від нареченої не відмовився. Відтак обоє завагітніли та народили в один рік. І треба ж такому статися, щоб обоє дівчат повдавалися у свого справжнього батька!..
...Ірина довго у Василя просила прощення. І що розлучила його з Оксанкою, і що збрехала, і що третю дитину також народила від іншого “по зальоту”. А йому хотілося бігти на край світу від тих зізнань. Зібрати все і поїхати, щоб не бачити її, не чути. Але діти... Вони всі вважають його татком, люблять, більше туляться, ніж до Ірини. Куди йти, куди бігти?
Поїхати на Волинь Василь вирішив негайно, щоб розшукати Оксану. Він мусив поглянути їй в очі, щоб вона вислухала його. У райцентрі знайшов її дім. Пролунав дзвінок, і двері відчинила мила дівчинка, така схожа на Оксану. Донька, подумав. З кухні виглянула Оксана. Розмова була допізна.
– Не зумів я зберегти те, що мав. Своєю пристрастю та Ірчиним обманом я зруйнував нашу любов...
А що вона могла відповісти? Що і досі його любить? Оксана добре знала, що заради дітей руйнувати сім’ю Василь не буде. Та й будувати спільне життя з ним не хотілося: стільки гіркоти, що чи змиє вона її тими солодкими його зізнаннями?
***
...Коли діти Василя виросли й поодружувалися, він все-таки перебрався жити до Оксани. Вона з гумором його прийняла: “Буде з ким чайку попити та газети ввечері почитати”. Навіть через півжиття не могла його забути.
Маргарита ІВАНОВСЬКА,
Волинська область
| Comments: |
