Хто вчить наших дітей?
Закінчення. Початок у минулому номері
Чи придатний ти стати педагогом?
Своїми думками про вчителя поділився доктор педагогічних наук, професор, декан педагогічного інституту Волинського національного університету імені Лесі Українки Іван Смолюк:
– У радянський період авторитет вчителя був на належному рівні. У перші ж роки незалежності загальна криза вплинула й на освіту, яка зазнала не найкращих змін. Життя тоді поставило перед нами вимоги готувати іншого вчителя. Якщо раніше він був виконавцем, ідеологічним працівником, то тепер постало завдання забезпечити певний рівень компетентності. Будь-яка професійна діяльність вимагає від людини певних навичок та якостей. У школі випускники здають незалежне тестування, за результатами якого можуть вступати до нас. Чому коли людина хоче стати льотчиком, вона проходить серйозні психологічні та медичні тестування, результати яких обов’язково враховуються? Там дуже прискіпливий професійний відбір. А в освіті такого немає. Про це ми постійно говоримо, але потрібно приймати ріше-ння на державному рівні. У свій час ми в інституті проводили тестування і співбе-сіду. За їхніми результатами писали, рекомендовано чи не рекомендовано того або іншого вступника, але це не давало жодних наслідків. Отож авторитет професії падає, бо в освіту йдуть випадкові люди. Якщо ти поганий льотчик, то можеш наробити біди – розбити літак. А хто поміряв біду, яку приносить суспільству вчитель – випадкова людина? Вона ще страшніша, тільки не так яскраво виражена, розтягнута в часі. Недарма Чехов писав: найбільша відповідальність лягає на тих, хто збирається вчити, судити і лікувати. Тому тут має бути зважений, розумний підхід у відборі спеціалістів. А поки що будь-хто може йти вчитися на педагогів, тож потрапляють і випадкові люди, непридатні для цієї професії. Щодо якісного складу наших студентів, то приблизно 65-70 відсотків – це сільські діти. Вони загалом добре підготовлені. Але є проблема викладання іноземної мови у сільських школах.
Не можна сказати, що час Макаренка чи Сухомлинського минув. Змінюються обставини, суспільство. Але ті основи освіти, які вони заклали, залишаються. Щодо авторитету вчителя, то він в останні роки явно підупав. Суспільство стало недооцінювати роль педагога. Вчитель став сьогодні, як слуга. Ще хочу підкреслити надзвичайно низький рівень педагогічної культури багатьох батьків. У них такий підхід: я віддав дитину у школу, нехай її там вчать, учителям за це платять гроші. Вважаю також сер-йозною проблемою низьку оплату праці освітян. Вона спонукала до того, що статус педагога понизився. Вчитель став тримати господарство. Він вже нічим не відрізняється від своїх односельчан. Як можна змінити ситуацію? Нічого нового не придумано. Кожен повинен виконувати свою роботу професійно. Але ця діяльність має давати певну матеріальну свободу. Другий крок – інтелектуальна свобода. Тоді вчитель не буде виконувати чиїсь забаганки чи якісь безглузді приписи. Це можливо, коли реформувати всю систему освіти.
«Заберіть у мене землю, дайте нормальну зарплату»
Чи падає авторитет учителя, ми поцікавилися у молодого талановитого педагога Юрія Турковця із села Грудки Камінь-Каширського району.
У 2005 році він з червоним дипломом закінчив історичний факультет Волинського університету імені Лесі Українки. Йому пропонували продовжити навчання в аспірантурі, були серйозні пропозиції щодо роботи у Луцьку. Але випускник повернувся у рідну школу. Його дружина також вчителька. Молода сім’я має двох маленьких дітей. Відремонтували стару дідову хату і в ній живуть. За чотири роки роботи молодий вчитель досяг значних успіхів. Його учениця, десятикласниця Юля Пахачук, виборола третє місце на Всеукраїнській олімпіаді з історії. Дівчина зі звичайної сільської школи на Волинському Поліссі обійшла учнів з елітарних міських гімназій та ліцеїв.
– У нашому селі вчителя поважають, – розповідає Юрій Петрович. – Адже тут все тримається на церкві і школі. Знаю, що в інших селах трошки не так. Але в першу чергу авторитет вчителя залежить від ставлення до нього держави. Сільський педагог не тримав би гектари землі, худобу, якби мав достойну зарплату.
Юрій Турковець має гектар городу. Минулого року здав півтори тонни картоплі. Цікавлюся, чи може Юрій Петрович дозволити собі відпочинок із сім’єю на морі, на що він іронічно посміхається:
– При нашій зарплаті 800-900 гривень – хіба що на місцевому озері.
У такій ситуації знаходиться більшість українських вчителів. Наша держава тільки на словах дбає про педагогів, згадуючи про них лише напередодні виборів.
Можна щороку приймати чудові освітні програми, але доти, доки вчитель отримуватиме одну з найнижчих зарплат у державі, освіта стоятиме “у хвості” переліку професій. Підняти престиж вчителя може тільки те суспільство, та влада, яка до цього прагне. Пригадаймо висловлювання одного з чиновників від освіти про те, що учитель – це сучок, об який “може потертися будь-яка худоба”. Тому сьогодні мало будувати школи – головне, щоб вони не залишалися порожніми.
Кость ГАРБАРЧУК
| Comments: |
