«Нам гаплик, нас лісничий замітив»
Про жах, який стався у селі Біловіж Рокитнівського району на Рівненщині, моторошно навіть оповідати. Лісничий застрелив хлопця, котрий разом з іншими дітьми перебував на пожежній вежі на території лісництва. Куля влучила у голову, не залишивши дитині жодного шансу на життя...
Мав везти чорниці до Львова, а «зібрався» в останню путь
Велелюдна похоронна процесія зібрала увесь Біловіж – від старого до малого. Біля Вадимкової труни непритомніла вагітна мати, млів, вбитий горем, і тато. Від страшних голосінь здригалися шибки у вікнах. Не було людини, байдужої до біди Трохимчуків. Кожен поспішав підтримати їх у цю тяжку мить. Тільки з лісництва не квапився ніхто – не було ні дзвінка, ні віночка, ні бодай квіточки...
Рідні знову і знову поспішають на допити слідчого (справу веде районна прокуратура). Горе навіть так не відпускає ще і ще. Змушені вкотре до деталей переживати ті страшні хвилини і плачем вимолювати для сина спокій на тому світі. Осягнути їхні страждання неможливо. Не дай, Господи, такої біди нікому.
А день, який виявився для Вадимка фатальним, розпочався з приємних турбот. Сестричка-дев’ятикласниця поїхала з батьками у райцентр за сукнею на випускний вечір. А він, найстарший, зібравши менших дітлахів, поїхав з ними до лісу по чорниці.
Не секрет, що ягоди сьогодні для багатодітних сільських сімей – чи не єдине джерело заробітку. Аби мати з продажу добру копійку, змушені цілими родинами горбатитися у лісі. Ніхто не нарікає ні на комарів, ні на погоду – достигла чорниця не чекатиме лінивого.
– Вадимко був такий хлопець, що тільки перша ягідка чи грибочок в лісі з’явиться, він відразу додому несе, – розповідає сусідка Трохимчуків Ніна Таргонська. – Це всі знали. Ще сезон на чорниці не почався, а хлопець вже по бубочці вишукував на кущиках достиглі ягоди, аби вдома наварили братам-сестрам вареників.
У батьків було восьмеро дітей. Мама не може від горя прийти до тями, що вже їх зосталося семеро. А під серцем ще одне маля – вона на п’ятнадцятому тижні вагітності.
– Ми приїхали з Рокитного десь по обіді, – пригадує Олена Петрівна. – Я пішла буряки полоти, чоловік – сіно загрібав. Вадим повернувся з меншими дітьми з лісу коло п’ятої вечора – привіз мотоциклом одну коробку з чорницями, тоді другу. Ще похвалився, що сам тринадцять літрів набрав. А разом кілограмів за тридцять було. Кажу, добре, сину, йди відпочивай. Хіба ж знаття, що з того така біда станеться? Ми мали ягоди везти на Львів. У нас тоді ще не брали оптом чорниці. А там можна було заробити по 10-11, а то й 12 гривень за літр (ми вже так їздили). От і тепер квитки на руках були – збиралися в дорогу я і Вадим.
Свідками убивства стали 11-річні дівчатка
Поки мати поралася біля буряків, Вадим пішов у хату. Та довго вдома не був – телефонували товариші, кликали на вулицю. І він до них вибіг. Дітвора гуляла на території лісництва. Десь близько восьмої вечора хлопці з дівчатами вибралися на пожежну вежу, що височіла неподалік контори лісництва. Чом же їх ніхто не спинив? Як мені пояснив колишній працівник лісництва Станіслав Трохимчук (однофамілець родини вбитого), раніше було два сторожа – денний і нічний. А не так давно одного скоротили. Тож чергування велося лише до 20.00. А тоді – роби, що хочеш.
На вежу поліз Вадим, його друг-семикласник Валерій, 11-річні Марійка Богданець та Альона Таргонська (у якої того дня були іменини) зі своїми старшими сестрами. 14-річні дівчатка невдовзі повернулися додому. А от Марійка, Альона, Вадим і Валерій ще якийсь час нагорі балакали-сміялися.
– Аж тут, як розповіла мені потім Альонка, Вадим гукнув: „Нам гаплик, нас лісничий замітив”, – розповідає Ніна Таргонська. – Потім роздався постріл. Діти побачили кров і почали злазити з вишки. Альона спускалася і кричала лісничому: „Не стріляйте більше, бо і так кров є, у Вадима вже губи сині”. Вона ще ковзнула рукою по крові, яка скрапувала з вежі на сходи, – потім відмивалася біля калюжі. Дочка, видно, в шоці була, бо про те, що сталося, вдома не розповіла. Тільки лягла на ліжко калачиком і все в одну точку на стіну дивилася. Про нещастя ми дізналися через кілька годин – вдома пролунав дзвінок і сказали, що лісничий застрелив дитину. Я одразу не повірила. Питаю: „Це жарт?” Та потім дійшло, що справді трапилася біда. У мене ноги підкошувалися, коли бігла до сусідів (з Трохимчуками вони живуть хата у хату – авт.). Куля ж могла і в мою дитину влучити.
Перш ніж повідомити рідних про трагедію, хлопця намагалися врятувати односельчани:
– Я в той час рибалив на ставочку неподалік від контори і бачив, як автомобілем під’їхав лісничий, – розповідає Станіслав Трохимчук. – За якусь мить почувся постріл, чийсь крик, і я відразу кинувся туди. Питаю в лісничого: що таке? А він мені: „Пацана застрелив”. „Як?” – в голові не вкладалося. „Думав, що то пташка”, – відповів він мені. Я не ліз нагору, сів на мотоцикл – і в село помчав. Думав, може хлопець живий, тільки поранений, шукав, хто б допоміг. Але коли люди залізли на вишку, пульсу в дитини вже не було...
«Як чули в селі стрілянину, завжди знали, хто розважається»
Батькам повідомили про смерть сина близько одинадцятої вечора.
– Зателефонували й спитали, чи в нас усі діти вдома, – пригадує, плачучи, мама Вадима. – Я зразу відповіла, що всі. Аж дочка каже, що Вадима нема. Я відразу перепитала, що сталося? Нічого не сказали. А через 10 хвилин подзвонила чоловікова сестра і те саме запитала. Я вже стривожилася. Кажу, нема Вадимчика. А вона мені: „То біжіть скорій до лісництва, бо там щось з вашим дитям – чи стріляли в нього, чи побили дуже”.
Першим поїхав до лісництва тато – у надії, що все-таки то якась страшна помилка. Та побачивши на землі карабін й почувши від людей „кріпись”, упав непритомний. Мати прилетіла слідом за чоловіком, щойно почувши, що і справді з дитиною сталася біда. Упала на землю, як підстрелена птаха, і голосила, голосила на всю околицю. Бабця Вадима дошкутильгала до убивці й спересердя штурхнула його кульбою. То, кажуть, лісничий стареньку ще за грудки хапав! Мовляв, як посміла зачепити таке цабе!
7 серпня Вадимові мало виповнитися сімнадцять... Мав стільки планів на майбутнє, та усе перекреслила куля. Ховали хлопчину на сільському кладовищі. Батьки справили дитині останні обновки – костюма, туфлі, почепили квітку, обручку наділи. Хресна мама спекла коровай.
– Тільки весілля у нас було зовсім невеселе, – горюють батьки. – Вадимко казав, що не буде женитися, поки хату не збудує. Он який палац з чотирьох дощок нажив...
Тим часом проти лісничого Біловізького лісництва порушили кримінальну справу. Слідчий прокуратури Роман Басюк повідомив, що спершу її було порушено за ч. 3, ст. 365 (перевищення службових повноважень) та ч. 1 ст. 119 (убивство через необережність) Кримінального кодексу України. Та на днях справу перекваліфікували. Нині інкримінують затриманому умисне убивство – карається позбавленням волі на термін від 7 до 15 років. Стріляв чоловік з власної зареєстрованої малокаліберної гвинтівки з оптичним прицілом.
А в селі все одно переживають, чим же та справа закінчиться. Особливо рідні свідків трагедії. Одна мама так і сказала:
– Не здивуюся, як наших дітей ще винними зроблять і нам доведеться у лісничого вибачення просити за те, що сталося...
Люди нарікають, що почувався він у селі господарем, ні на кого і ні на що не зважав, міг серед білого дня на вулиці стріляти. І не тільки у пташок, а й по туалетах чи будь-чому. Кажуть, як чули в селі стрілянину, завжди знали, хто так розважається. А чи був господарем у себе на території? Біля контори – не кошено, дерева не підстрижені, трава повипиналася поміж плитками на доріжках. Селяни зізнаються, що й та вежа, на якій загинув підліток, навіть обгороджена не була. Тільки до приїзду журналістів з ТСН заборчик такий-сякий поставили...
***
Дні минають, а горе рідних не відпускає. Син постійно стоїть у думках, приходить і в снах. На днях знову привидівся матері серед ночі. Начебто їхали разом мотоциклом, а він по дорозі згубив взувачку і хотів на ходу її підібрати. Мати ще на сина нагнівалася – бо ж могли обоє упасти. А вранці, згадавши про свій сон, знову гірко плакала. Бо синового взуття, у якому був у вечір убивства, їм так і не віддали.
Наталія КРАВЧУК, Інна ЛІТВІНЧУК,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
Колектив редакції “Вісник і Ко” глибоко співчуває горю родини Трохимчуків.
| Comments: |
