Тут витає дух Ахматової
Двадцять років тому до 100-річчя від дня народження Анни Ахматової у селі Слобідка-Шелехівська на Деражнянщині у маєтку тітки поетеси Анни Вакар був відкритий літературно-меморіальний музей. За цей час його відвідало понад 40 тисяч людей: щоб вшанувати пам’ять видатної жінки, поціновувачі її таланту їдуть з усього світу. І їх завжди, чи то група туристів з Німеччини або Франції, чи всього одна людина із сусіднього села, і влітку, і взимку, радо зустрічає хранителька музею 79-річна Марія Скорбатюк, яка є і завідувачкою, і екскурсоводом, і реставратором...
У родинному гнізді є лавка Пушкіна
– Це один з трьох музеїв Ахматової у світі, – каже Марія Іванівна. – Подумайте, чому сюди їдуть? Тому що це не просто музей при школі чи клубі, а садиба. Тож людей притягує і ця будівля 200-річної давності, і каштанова алея, і яблуневий сад – все, що пов’язано з Анною Ахматовою. Вона приїжджала сюди, босими ногами ходила по цій землі, і тут й досі живе її дух. Музей, що є філією обласного літературного, знаходиться в аварійному стані, і його треба ремонтувати, причому терміново, бо стіни і вікна просіли, стеля прогинається. До того ж, приміщення не опалюється (прогріти його взимку калорифером, подарованим одним з наших відвідувачів, неможливо), тому експонати псуються, рамки чорніють і тріскаються.
Вихід, вважає Марія Іванівна, є. І дуже простий. Поряд, за десять метрів від музею, знаходиться будинок, тож на час ремонту всі експонати можна перенести туди і потихеньку, по кімнаті, відновити аварійне приміщення. Аби гроші були. Поки що справлялися власними силами. „А депутат Верховної Ради, виходець з нашого району Василь Демчишин обіцяв асфальтну дорогу до музею прокласти”, – хвалиться жінка.
...Коли 1989-й ЮНЕСКО оголосило роком Ахматової, літературознавці почали шукати ті місця, де вона жила, щоб відмітити їх меморіальними дошками. Зібравши матеріали, вирішили: якщо Ахматова неодноразово відвідувала це місце і тут померла її мама, вважати його родинним гніздом та розмістити тут не лише меморіальну дошку, а відкрити музей.
І коштами обласного управління культури приміщення, де з 1930 по 1982 рік знаходилася школа, а потім впродовж кількох років – амбулаторія, переоблаштували на музей. За три місяці з аварійного будинку зробили гарне приміщення. І нині рідкісним експонатам, які знаходяться тут, можуть позаздрити столичні музеї. Тут зберігаються рукописи й особисті речі поетеси: меблі, ікони, картини, дзеркала, скринька для прикрас, ліжко, на якому померла мама Ахматової. Чимало експозиційного матеріалу надійшло із Ленінграда. Це і лавки, на яких сиділи Пушкін, Державін, і металевий паркан, що знаходився перед вікнами будинку, де знімала кімнатку відома поетеса.
У день відкриття музею на могилу матері Ахматової висипали землю з могили Анни, а скриньку із землею з материної могили повезли до місця захоронення поетеси. „Мама з дочкою зустрілися у безсмерті”, – написала тоді Ліна Костенко. 24 вересня того ж 1989 року поряд з музеєм було відкрито перший у світі бронзовий пам’ятник Анні Ахматовій роботи скульптора Віталія Зайка. І з того часу щороку наприкінці червня тут проходять традиційні Ахматівські читання за участю любителів поезії з усього світу.
Чи перенесуть музей в інше місце?
Усе життя Анни Ахматової, чия поезія увійшла в скарбницю світової літератури, було понівечене. Її виключили зі спілки письменників, їй забороняли друкуватися, жити в Ленінграді, залишали без хлібної карточки... Її чоловік Микола Гумільов був розстріляний, син 14 років просидів у тюрмі. Сама вона лише дивом уникла тюремної лави.
„Для славы мертвых нет”, – писала вона. І справді, світова слава до неї прийшла лише посмертно, хоч наприкінці життя вона друкувала збірку за збіркою. Здавалося б, Ахматова нарешті знайшла спокій...
Але останнім часом поширилися чутки, що музей всесвітньо відомої поетеси хочуть перенести на околицю села у занедбаний маєток пана Новіцького, який ніякого стосунку до Ахматової не має.
– Не можна цього робити! Будинок поступово занедбається, впаде – і все, – каже Марія Іванівна. – А це найкращий куточок в селі. У нас немає церкви, і старі люди приходять сюди відпочити. Раніше тут і молодь збиралася на вечорниці (нині молодих людей у селі вже немає). Маєток Новіцького великий, і, можливо, коли там зроблять ремонт, усе виглядатиме гарно, але уже не буде місця, яке має відношення до Ахматової.
З думкою Марії Іванівни повністю погоджується голова Яблунівської сільської ради Валентина Подоля: „Це місце дихає Анною Ахматовою, і люди хочуть, щоб музей залишився тут. Про що при потребі проситимуть владу.” Однак, як нас запевнила начальник Хмельницького обласного управління культури Євгена Пивоварова, ніхто музей переносити не буде, навпаки, на його ремонт уже виділено 190 тисяч гривень. „Хто б що не казав, а музей є і, сподіваюся, буде”, – каже директор Хмельницького обласного літературного музею, відділом якого є садиба Анни Ахматової, Василь Горбатюк. А от по селу вперто ходять чутки, що киянин, який придбав маєток Новіцького, стверджував, що „ваш музей піде до мене на перший поверх”.
Анна Ахматова писала, що пам’ятник їй буде поставлений не біля моря, де вона народилася, а біля тюремних воріт, де вона простояла 300 годин у безнадійних очікуваннях побачення із сином. Пам’ятник їй поставили у тихому українському селі, де похована її мама, і де, сподіваємося, знайшла притулок й душа поетеси. Ось тільки чи не опиниться вона без пристанища, як колись і сама Анна?
Ліна ПОДІЛЬСЬКА,
Хмельницька область
| Comments: |
