Дванадцятирічний «наречений»
Минулого тижня у селі Великий Олександрів, що на Віньковеччині, ховали 12-річного Сергійка М. Провести хлопчика в останню путь прийшло майже усе село: і старі, і малі. От тільки рідним Сергія від цього не легше...
На дітях не економили ніколи
Про те, що змусило дитину покінчити життя самогубством, й досі невідомо... Кажуть, в той останній у житті Сергійка ранок він ще поїхав на автобусну зупинку зустріти матір, аби піти з нею на роботу. Але довго там не пробув, і повернувся додому. А приблизно через годину старший брат Віталій уже витягав його з петлі...
– Для нас це загадка, шок, – каже виконувачка обов’язків директора Великоолександрівської загальноосвітньої школи Дар’я Березніцька. – Якби то був якийсь проблемний учень, порушник, а це – дитина! Сказала вчителька, зроби так – зробив, треба виступати на святі – залюбки. Чи хоча б, не дай Бог, хворів, а то така жвава дитина. Якось їхали на змагання, і він не встиг, то автобус на велосипеді догнав… Йому все було цікаво: він і малював, і танцював, і грав у шахи. Навіть вишивав (коли ще був у молодших класах), а тільки розпогодиться – днював з хлопцями на стадіоні. То не була затюкана дитина, яка відсторонювалася від колективу. Це було б помітно, бо ми – сільська школа, одне в одного на виду, всі все знають. Ми ніколи не чекали від цієї дитини якогось негативу… Відколи працюю у цій школі, такого у нас ще не було.
...У родині М. росло четверо дітей, проте вони не бідували: батько працював механізатором у місцевому сільгосппідприємстві, мама там же – дояркою. Жодне з чотирьох дітей ніколи не скаржилося, що вдома їх били чи сварили. Навпаки, вони мали все, що було в однолітків із більш забезпечених сімей: мобільні телефони, велосипеди, сучасний одяг... Словом, на дітях М. не економили ніколи. Сергійко був ближчий до батька, цікавився технікою, та завжди копирсався разом з ним в машині... Селяни кажуть, що коли часом Сергіїв тато трохи вип’є, хлопець сідав замість нього за кермо. “Сам маленький, як горобчик, – розповідають люди, – його там навіть не видно було”. Мама часто навідувалася до школи, хоча у селі, як кажуть освітяни, таке не заведено. Буває, в неї не виходить, то бабуся прийде. Старший, Віталик, навчався у сусідніх Пилипах, то батьки і там жодних зборів не пропустили.
– Діти трималися одне одного, – продовжує Дар’я Ярославівна. – Купить котре булочку, то вони між собою поділять порівну. У них не було того, що той старший, а той молодший... Разом ходили до школи. Сергійко забігав на перерві до малого Юрка перевірити, чи він одягнутий, а старший, Віталик, так само наглядав за ним. Про жодну дитину з цієї сім’ї не можемо сказати нічого поганого.
Можна було б говорити про якісь проблеми у школі, але ж тепер канікули. І діти, з якими Сергійко весь час проводив як не на стадіоні, то на ставку, не пригадали нічого, що могло би так вразити життєрадісного хлопчика.
«Мотузку взяв міцну, від корови...»
Тепер тільки й залишається гадати, що ж змусило дитину добровільно піти з життя? Зранку він ще полагодив зі старшим Віталиком велосипеда, щоб у половині першої зустріти маму біля буса. А перед тим грав з хлопцями у більярд...
– Вийшла до корови, чую, Сергійкова бабуся кричить, – розповідає сусідка Ніна Магаляс. – Я молоко як несла, так і кинула. Прибігла, а баба вся труситься, тільки й змогла сказати: “Малий повісився на горі!” Діти гралися на подвір’ї, забігали в будинок, на балкон... Ніхто не знає, чого він поліз на гору, але вже через кілька хвилин його знайшли з мотузкою на шиї. Та ще й узяв міцну, від корови, і вчетверо обмотав на бантині. Віталик не міг сам її відмотати, то маленького Юру підсадив... Прибігли з роботи батьки, а йому вже роблять штучне дихання. Коли розв’язали мотузку, хлопчик почав харчати, тож подумали, що він живий. А то, як пояснила медсестра, так повітря виходило.
– Страшно було на те все дивитися, – кажуть свідки. – Приїхали експерти, на ношах повз маму понесли сина в машину і повезли в морг. З-під білого простирадла вивалилася ручка. Синя, скоцюрблена... Мати кричала так, що кров холонула.
Експертиза ніяких ознак насилля не виявила: ні синців, ні порізів.
Цей похорон у Великому Олександрові згадуватимуть ще довго. Людей – тьма, навіть із сусідніх Пилипів діти приїхали, а стареньких бабусь з палками на машинах попривозили. Священика, звичайно, не було, казали навіть, що хреститися не можна.
...У домовині лежав 12-річний “наречений”, перед ним несли весільне гільце, коровай. Біля школи процесія зупинилася, пролунав останній дзвінок... Однак все це тривало недовго – люди думали, аби швидше поховати Сергійка, бо маму, якій недавно виповнився 31 рік і яку майже тягнули до цвинтаря, не могли відірвати від домовини.
– Ні в хаті, ні на цвинтарі, – кажуть люди, – доступитися до труни не можна було. Родина велика. Не передати, що робилося: мама впродовж трьох днів і ночей вила так, що було чути на півсела, бабу, тітку відтягували від домовини, брат падав на дідуся… Щоб закрити труну, її довелося у них видирати.
Діти так і не змогли підійти ближче і попрощатися. Хоча, за словами їх батьків, багато з них в ніч після похорону заснути не змогли. Таємниця цієї трагедії засипана товстим шаром цвинтарної землі. А Сергійко навіть не дожив до тринадцяти років. До дня народження йому залишалось всього 11 днів.
Ліна ПОДІЛЬСЬКА,
Хмельницька область
| Comments: |
