Продав полуницю – купив машину,
У Лідихові гаряча пора – дозріли полуниці. Ніде на Тернопільщині, крім як у цьому найбільш густонаселеному селі Кременецького району, не побачиш таких плантацій. Полуниці на площах від кількох соток до гектара вирощує кожна місцева родина. Щодня соковита ягода тоннами прямує на ринки Львова, Тернополя, Хмельницького, Луцька.
Через селітру ягода «тече» моментально
Лідихівчани здавна займаються вирощуванням полуниць, відколи помітили, що у їхньому краї вони добре родять. Можливо, сприяє цьому географічне розташування села, яке розкинулося поміж долин і горбів Кременецького кряжу. Своєрідний клімат влітку створює оптимальну, до 25 градусів тепла, температуру, тому тут полуниця дозріває на два тижні раніше, ніж у “горах”.
Завдяки полуничному бізнесу жителі Лідихова навчилися забезпечувати собі досить пристойний рівень життя. Прибутки, щоправда, нині не такі, як за Союзу. Бо за радянських часів найбільші “полуничні магнати” за два-три тижні (стільки триває сезон) могли купити автомобіль. 46-річний Василь Чорнобай пригадав, що його батьки у радянські часи за сезон купили новий мотоцикл МТ-12 за три тисячі рублів. Зараз усі гроші йдуть на життя: заробляють лише два тижні, а тяжко працювати мусять цілий рік. Колись полуницю здавали у колгосп, де з неї робили пюре-напівфабрикат і везли у бочках на Урал. Із тамтешніх заводів ягода знову поверталася в Україну у вигляді компотів, джемів, варення.
Не гребує доглядати за полуницею навіть настоятель місцевої церкви Святого Миколая отець Іван. Він і худобу тримає, і на городах гарує, причому справляється з роботою сам. А сім’я 34-річної Марії Радецької, яка переїхала з міста і має під полуницею майже гектар землі, минулого року навіть наймала робітників і платила за відро по сім гривень. Маріїні доньки теж працюють. Шестирічна Юля хвалиться, що на вже зароблені у мами гроші купила собі шорти та футболку.
– Щоб полуниця родила, достатньо здобрити землю раз у два роки коров’яком, – каже Марія. – Селітру, яка сприяє росту рослин, не використовуємо, бо завдяки їй добре росте лише листя, а не плоди. Крім того, через селітру дозрілі ягоди моментально “течуть”. Минулого року покропили рослини засобом “Карате”, який знищує полуничного кліща. Не обробляємо ми їх і стимуляторами росту, тому ягоди у нас справді екологічно дуже чисті.
Найпопулярнішими сортами полуниць у лідихівчан є “Вікторія”, “Машенька”. Назва сорту “Гігантела” говорить сама за себе: навіть ще зелена ягода має розмір сірникової коробки. Через три-чотири роки сорти потрібно змінювати, оскільки вони вироджуються. “Свіжі” види селяни запозичують один в одного або ж зі спеціальної літератури. Нові корчики раннього сорту “Ольвія”, стійкого до кліматичних примх, приживаються протягом року, а через два, коли розростуться, їх уже можна розповсюдити на кілька “соток” площі. Найкраще розсаджувати полуницю навесні, тоді вона краще приймається. Під час догляду необхідно стежити за тим, щоб кущі були не загущеними. Ягоди на таких виростають крупнішими і солодшими. При підборі сорту господарі враховують не лише розмір і соковитість ягоди, а й її транспортабельність. Полуниця – товар делікатний: свій вигляд вона втрачає швидко, через добу, максимум – дві. У квітні, коли полуниця цвіла гарно, сигналізуючи про хороший врожай, лідихівчани раділи, а тепер дуже побоюються. Не беруть сиву гниль навіть спецзасоби, потрібна лише тепла і суха днина. А ще дуже дошкуляють рослинам борозняки. Підгнилі полуниці збирачі без жодних вагань залишають для курей. Підкласти брак у тару – собі ж дорожче, бо приймальники на ринку ретельно оглядають кожен ящик, і не допустять товар до продажу.
За полуницю йдуть кулачні бої
Бізнес на полуниці є справою і вигідною, і ризикованою водночас, однак ніхто із селян не припиняє займатися ягодами. Вирощують також картоплю і цукровий буряк, багато худоби тримають. Три роки тому лідихівчани відмовилися від пропозиції одного італійця, який хотів скупити гуртом землю у Лідихові, щоб самому вирощувати на ній солодкий товар.
Оскільки Лідихів розташований неподалік Почаєва, місцеву полуницю знають як “почаївську”. Цінують її більше, ніж “хмельницьку”, бо вона солодша, соковитіша. Марія Радецька на гуртовий ринок у Львові здає кілограм по 12-13 гривень, а оптовики уже розповсюджують по 14-16 і більше. За відро ягід на узбіччях доріг біля “полуничних” сіл просять 40-45 гривень.
Іноді неабиякі конфлікти розгоряються за полуницю у самому Лідихові і сусідніх селах. Там перекупники із Закарпаття, Хмельниччини, коли народ не піддається на малі гроші, збільшують ціну, і тоді селяни спостерігають, як приїжджі конкуренти борються за сонячну ягоду за допомогою кулаків.
…За роки жителі “полуничного Ельдорадо” під зав’язку наїлися цих смаколиків. Тому мені, яка ласує чудовими дарами вряди-годи, шкода дивитися, як на землі після збору залишаються лежати визрілі, але вже з гнилинкою плоди – не кондиція…
Світлана КЛОС,
Тернопільська область
Фото автора
| Comments: |
