З восьми років – на тракторі
Микола Квачук із села Почапи Любомльського району на Волині, коли розпався колгосп, вирішив працювати тільки на себе. Хоча якби все довелося починати спочатку, то у селянське виробництво не пішов би. Надто важко продати власноруч вирощену продукцію, а ще складніше із технікою – багатьом фермерам-господарникам вона не по кишені.
Йому лише 34 роки. Але він знає усі тонкощі селянського господарювання. Школу Микола Квачук закінчив майже на відмінно, має в атестаті одну четвірку. І як не вмовляли його батьки далі вчитися у вузі, але він навідріз відмовився і пішов у ПТУ. Здобувши спеціальність тракториста-водія, відслуживши в армії, повернувся у село. Працював у колгоспі.
– А от коли оте дике реформування почалося, задумався, що ж робитиму далі, – розповідає. – На Польщу їздити – не вихід. Підторговувати – також не моє. Вирішив працювати лише на себе.
– І відправив мене у 1997 році по селу, – сміючись додає його мама, фельдшер із 30-річним стажем. – Впросив позичити на трактор гроші. Зроду у позичку не йшла, а тут довелося. Правда, ті гроші швидко віддали. І трактор купили. Розвалюху, але відремонтували і ще вісім років ним хазяйнували.
Сьогодні на подвір’ї Квачуків уже є нові комбайн і трактор, весь дрібний сільськогосподарський реманент. Орендують у родичів 15 гектарів землі. За те дають їм зерно, допомагають із сінокосом та обробітком городів. Цього року Квачуки посадили понад три гектари картоплі (минулого року був непоганий збут), трохи більше гектара буряків. Небагато, бо з ними – проблеми.
– То невигідна справа, – розповідає Микола. – У 2008 році зібрали понад п’ять тонн столових буряків. Правда, дві ще збули, а три…
– А що ж з трьома?
– Їмо… – жартує, хоч з тих жартів плакати хочеться. – Притому всі – сім’я, худоба. Бо де ж збудеш? І сьогодні ситуація непевна, бо ринок стихійний. А ще гірший – на зернові. Бо як на базарі не збудеш пшениці чи вівса, то ніхто не приїде додому й не питатиме про нього.
Тому сіємо все: і пшеницю, і овес, і ячмінь. Щось таки вдасться продати. А якщо ні – на корм худобі, якої через це доводиться багато тримати.
В минулому сім’я утримувала аж шість корів. Продавали по 80 літрів молока у день.
– Сьогодні маємо чотири корови, трьох телят, трьох свиней. Коли корови отелилися, то вже носимо на заготпункт по 30 літрів молока. Звісно, не влаштовують ціни. Бо коли долар був ще 4,70 гривні, а літр молока коштував 1,40 гривні, то це ще був хоч якийсь заробіток. А зараз… При найбільшій жирності переробники платять всього 1,15 гривні за літр. Не розбагатієш…
– Але чи є майбутнє у вашого господарювання? – запитую Миколу.
– Хотілося б бачити. Я працюю на землі з восьми років. З батьком трудився на тракторі, коли ще й педалі не міг добре ногами дістати. І якщо порівняти з минулими роками, то ми живемо краще. Пригадайте, як колись селяни в лісах розорювали собі нивки, щоб щось посіяти, а вся земля колгоспною була. Хоча якби я зараз прийшов з армії, то ні за які гроші не погодився б господарювати. Бо зараз ще тяжче, ніж було: є все, але коштує величезні гроші, цілі статки. Я маю на увазі добротну сільськогосподарську техніку.
У родині Квачуків усі домашні обов’язки розподілені. Наприклад, Квачук-старший – Степан Степанович – доглядає коня і пасе корів. Його дружина, коли ми приїхали, поралася по господарству. Ніякої роботи не цураються й молодші господарі. Скажімо, Микола може запросто вручну видоїти корів. А от його дружина – найкраща скиртувальниця соломи під час жнив. Вона так вправно вмощує тюки, та ще й висоти не боїться! Хоч родом вона з Луцького району і деколи мріє про життя біля міста, але й села вже не може покинути. Адже у Почапах у неї сім’я, тут народилися двоє її синів. Найстарший залюбки порається з татом біля техніки.
– А як ви ставитеся до створення сільських кооперативів на селі? – запитую одноосібника.
– Знаю, що про це недавно говорили на зустрічі з Прем’єр-міністром України. Задум непоганий, але дещо запізнілий. Бо у нашому селі вже нема з ким створювати той кооператив. Одні пенсіонери живуть. І корів по сільській раді залишилося всього 118, хоча ще п’ять літ тому нараховувалось аж 180. А взагалі, планів багато, аби тільки здійснилися. Хотілося б розширити виробництво, але гальмує збут.
Марія ДУБУК,
Волинська область
| Comments: |
