Бабуся замінила і тата,і маму
Згадуючи те лихо, яке сталося дванадцять років тому, вона й досі не може стримати пекучих сліз. Тоді від вибуху газового балона загинула її невістка Валя. Через трохи пішов за нею і її син Анатолій, чоловік Валентини. Круглими сирітками лишилися хлопчики Сергійко та Андрійко – один ходив у сьомий клас, а другий – у шостий…
Та Ганна Дячук, бабуся дітей, перед тим похоронивши чоловіка, не здалася на поталу долі. Не віддала їх у дитячий будинок. Іноді крадькома витираючи сльози, вона вперто тягнула воза незвичних турбот. Ніякої матеріальної допомоги на дітей не мала. Розраховувала лише на свою скромну пенсію та щиру пораду вчителів, працівників райвідділу освіти, сусідів, просто добрих людей. Хтось поміг, звісно, і гуманітаркою, зайвою гривнею. У тяжкі хвилини нестатків підставляли плече син Сергій з дружиною Тамарою… А літа бігли, як весняна вода. Наблизився випускний вечір.
– Мені душа боліла, що буде далі?! Куди прилаштувати моїх хлопців? Яку професію порадити? – згадує Ганна Миколаївна. – Один офіцер Губенко, якого зустріла у селищі Луків Турійського району, порадив віддати внуків у військовий ліцей. Ця порада визначила їхню подальшу долю.
Хлопці були дисципліновані, слухняні. Гризли граніт науки спершу у Київському ліцеї імені Івана Богуна, а потім у Львівському військовому інституті сухопутних військ при Національному університеті. Обоє закінчили навчання з відзнакою. Нині старший лейтенант Сергій Дячук несе службу в десантних військах у Житомирі, продовжує вчитися. Торік одружився. Його брат Андрій служить у військовій розвідці у Києві. Правду кажуть люди: грамотні – видющі і на все тямущі.
Та лише бабуся знає, скільки за цим недоспаних ночей, поїздок до Києва і Львова. А скільки аудієнцій довелося пережити у генеральських кабінетах! І все заради її “синів”, як ласкаво називає внуків.
77-річна Ганна Дячук, мешканка міста Любомль, у великі свята часто дивиться на дорогу у бік вокзалів: чи не їдуть її офіцери додому, до бабусиної хати, яка замінила батьківську? Їх приїзд – велика радість для бабусі, ніби в молодість вертається. Сергій та Андрій не забувають її. Вони душею завжди линуть до дорогої людини, яка поставила обох на ноги і благословила у світ широкий.
Олександр ХОМЕНЧУК,
Волинська область
| Comments: |
