Випікає молодятам долю

Головна коровайниця Вінниччини знає, хто буде щасливий у парі, а кого чекають проблеми з дітьми
Звичай пекти короваї на весілля прийшов до нас із сивої давнини. Звісно, колись цей святковий хліб не мав таких пишних, вигадливих форм, яких йому надають сучасні пекарі, проте він відігравав важливу ритуальну функцію. Вважалося: як випечеться коровай, така й доля судиться парі, що стає на рушничок щастя. Не випадково його ще називали „раєм” – бажали ж молодятам райського життя.Сьогодні, особливо у містах, все рідше можна побачити на весільному столі справжній домашній коровай – його витісняє продукція кондитерських і пекарень. Лілія Ступак із села Новий Пиків Калинівського району Вінницької області дотримується давньої традиції. Вона випікає долю молодятам не тільки свого села, району, області, а й має замовлення з інших регіонів.
У 18 років як кондитер мала друге місце в УРСР
Пані Ліля зізнається, що „професійною коровайницею” її змусив стати випадок. Ще навчаючись на другому курсі Вінницького кооперативного училища (жінка за фахом – повар-кондитер) вона стала знаменитою. Тоді у всеукраїнському конкурсі кондитерів дівчина посіла призове друге місце! Так, маючи 18 років, прославилася на всю УРСР. Ставши випускницею, проблем з вибором роботи не мала – її запросили в престижне кафе. Однак невдовзі почалася перебудова, і Лілія Ступак, як і більшість її колег, опинилася на вулиці.
– Тоді й довелося думати, як би на кусень хліба заробити, – пригадує тяжкі часи пані Лілія. – У Москву та Білорусь сало возила, тоді у Вінниці на базарі торгувала тортами, які ночами пекла на продаж. Носилася з ними вісім років. Поки одного разу до мене не підійшла якась жіночка й не попросила спекти коровай для її сина, котрий мав сватати кохану дівчину. Я погодилася. Перестраховуючись, випекла аж три короваї, бо дуже вже боялася, вийде чи ні. Вдалися. Ось такий у мене був початок.
З того часу стали люди йти до юної коровайниці. Смакували у когось на весіллі, а тоді й собі на урочистості замовляли. Бо такого запашного, доброго святкового хліба годі було в магазині знайти.
– От і собі коровай пекти довелося, – розповідає майстриня. – У нас в селі у той час кондитера не було, попросити не мала кого. Взялася я сама тісто місити. Вже до-пікався коровай – раділа, що виріс високий, пишний. Та тільки вийняла – середина запала. Стала я вдруге тісто замішувати. Уявляєте: вже північ надворі, а наречена в милі біля печі ходить. Зійшло тісто добре, ніби й випеклося гарно. Та тільки дістала з печі – і в ньому середина запала. Давай я втретє замішувати. З мене в кухні вже сьомий піт скрапує, та, думаю, мушу ж спекти, бо через кілька годин до церкви його треба нести. Мішу, а крізь прочинені двері чую, як тітка, плачучи, матері каже: „Ой, буде мати біду з дітьми”. Так і вийшло. Синочкові було півтора рочки, коли він втопився. Я тоді лежала в лікарні, бо мала викидень... Третє дитя (мою доцю Катрусю) лікарка під час пологів врятувала, бо вона ледве в пуповині не задушилася. Отака доля випеклася.
На Великдень робить      на продаж по 3000 пасок
Жінка знає багато прикмет. Та вона жодним словом не обмовиться замовнику, коли щось не так. Воліє за власний кошт перепекти коровай, аби зайве не тривожити родину молодят. Зізнається, що спостереження таки справджуються.
– Маєте якийсь особливий рецепт? – цікавлюся у майстрині.
– Маю. У нас прийнято коровай з медом пекти. Треба знати багато тонкощів, аби правильно його замісити. Є і свої маленькі секрети. Аби тісто гарно зійшло, його треба добре вимісити (все роблю руками, принципово не хочу купувати тістоміса) й зачекати годин п’ять, поки воно вибродить. А тоді ще коровай має 3-4 години в печі рум’янитися. Стаючи до роботи, обов’язково читаю „Отче наш” і тричі співаю „Благослови, Боже”.
– А хліб на будень вдома печете?
– Зрідка. Але зараз ні, бо замовлень на короваї багато. Хоча інколи радую своїх добрим хлібом за рецептом ще моєї бабусі Химки.
Випікає майстриня не тільки торти й короваї. А що вже оздобить – то очей не відведеш від такої багатої краси! На Великдень обов’язково пече паски. Ось цьогоріч перед святом три дні майже не спала – люди юрмилися на базарі біля її продукції, замовляючи ще і ще. Випекла близько трьох тисяч пасочок.
А ще Лілія Ступак – учасниця усіх хлібопекарських виставок краю. Її роботи здалеку видно. Вони настільки оригінальні, неповторні, що не тільки гості, а й учасники виставок фотографуються саме біля її хлібів-короваїв. А тоді майстриня роздаровує усе те багатство. Каже, єдине прикро – люди між собою сваряться, кому який шматок має дістатися. Також коровайниця проводить майстер-класи з оздоблення хлібобулочних виробів – обов’язково бере на виставку справжнє дріжджове тісто і навчає усіх бажаючих мистецтву прикрашати короваї.
– Ви знаєте, до мене тепер стільки листів надходить з проханнями дати консультацію, що на всі відповідати не встигаю, – зізнається пані Лілія. – Багато хто цікавиться моєю справою. А от доня Катруся, хоч теж вже гарно пече, не хоче пов’язувати з цим свою долю. Каже: „То, мамо, надто тяжка справа”. І я її розумію.
Наталія КРАВЧУК,
Вінницька область
Фото автора

• Нравится
•