На своєму полі Дахнюки вирощують «пекінку»
Брати ДАХНЮКИ: Микола, Петро, Андрій (зліва направо)
Як виявилося, усе дуже просто. Коли село було на межі розвалу й селяни ледь зводили кінці з кінцями, тоді й вирішили хорохоринці шукати заробітки по світах. Кажуть, що першим на роботу до польських панів вирушив Микола Новаковський, а вже за ним – мало не половина села. Пропрацювавши у Польщі деякий час, волинські заробітчани прийшли до висновку: а чому б таку капусту не вирощувати на своїй землі?
– Технологію вирощування пекінської капусти і саме насіння привіз Микола Новаковський, – розповідає Микола Дахнюк (його братів застати не вдалося, з ними зустрілася під кінець розмови – авт.). – Коли люди побачили, що на капусті можна заробити, почали й собі цим займатися. Микола ходив до кожного, хто почав садити, дивився, чи зійшла, розказував, як треба за нею доглядати. Й дотепер привозить нам усім і насіння з Польщі, і обприскування. З паном, у якого працював, у Миколи склалися добрі стосунки, той підказує, що краще взяти. У нас тут немає потрібних речовин, щоб доглядати за цією капустою. Коли посадив перший раз, заробив нормальні гроші. Давай садити більше, але грошей більше чомусь нема. Хоча й на цьому маємо непогані заробітки, живемо безбідно.
– Дуже часто спільна справа сварить людей. І колишні партнери, навіть якщо вони й куми та брати, стають ворогами. А як ви ладите поміж собою?
– Ми ще не дійшли до таких грошей, щоб сваритися, – сміється у відповідь середульший, Микола. – А якщо серйозно, то кожен з нас має своє окреме поле й садить сам для себе. Ми лише один одному допомагаємо висівати насіння, садити розсаду, збирати капусту, замотувати у плівку на продаж. Висаджуємо десь по 20 соток.
– Чи дуже затратний цей бізнес фізично й матеріально? – цікавлюся у Миколи.
– У нас не бізнес, а важка праця. Бізнес – це коли купив і перепродав. Щоб виростити капусту, треба добре потрудитися. Спочатку насіння висіяти, потім розсадити десь 20 тисяч кущів, прополоти, декілька разів обприскати від гусениці, мошки, дротянки, потім зібрати у ящики, на які треба дерево, а воно дороге. Торф для розсади, насіння й обприскування теж дорогі. Збуваємо капусту у закупівельників від Різдва до Пасхи частинами.
А ще брати Дахнюки вирощують полуницю, праця біля якої, певно, ще важча, ніж біля капусти. Тобто, щоб щось мати, доводиться цілорічно працювати. Поїхати кудись відпочити хоча б взимку, як сказав Микола, теж не можуть, бо діти ще ходять до школи і господарку треба доглядати. Його жінка Таня додала, що лягає о першій годині ночі, а встає о п’ятій ранку.
– Неділя для нас – довгожданий день. Можна довше поспати і трошки відпочити, але вона так швидко проходить, – усміхаючись розказує Таня. – Влітку теж треба у неділю рано встати, щоб корову видоїти і на пашу відправити, але потім ще можна трохи полежати. В селі жити і не тримати корову – гріх. У магазині невідомо що купуєш, а хочеться, щоб діти їли нормальні продукти.
– Тобто часу пити горілку не маєте? – жартую з Миколою.
– Дорога горілка буде. Вип’єш, щось не покропиш – і пропаде. А гроші вже вкладені немалі.
Микола Дахнюк з родиною хоча тяжко трудиться, проте каже: «Тепер краще, бо якщо й працюєш, то щось маєш. А колись теж важко було, а що отримували в колгоспі? Нічого».
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Волинська область
| Comments: |
