В Оженіно розквітло «колюче царство»
Щаслива мить Наталії Стельмах
Кактуси того, кого люблять, не колють
– Колекціонерська жилка у мене з’явилася ще в дитинстві, – розповідає Наталя Стельмах. – Річ у тім, що затятим колекціонером був мій батько. Щоправда, його більше приваблювали монети. Я ж зупинила свій вибір на декоративних рослинах, особливо на тих, які походять з місць посушливого клімату і мають здатність запасатися водою. Загалом усе почалося з подарунка: ще під час навчання у школі мені презентували гарного кактуса, який лише на сантиметрів десять-п’ятнадцять здіймався над землею. Сподівалася, що він невдовзі виросте на метр-півтора. Але той так і залишився “карликом”. Та коли розцвів, просто вразив своєю красою. Тоді мимоволі запитала себе: а інші кактуси мають подібну красу? Почала колекціонувати рослини, наразі їх уже понад 500 різновидів.
Оскільки кактуси не переносять мінусової температури, то на початках колекціонування саме через цю причину чимало рослин загинуло. Тепер же для них у господарстві Наталії Стельмах створено оранжерею, яка обігрівається природним газом.
– Газ нині – трохи дороге “задоволення”, – констатує реальність оженінська колекціонерка, – однак краса потребує жертв. Загалом на догляд за рослинами йде дуже багато часу. Посадити, пересадити, почеренкувати – практично щодня якийсь клопіт. Та хочете – вірте, хочете – ні, але кактуси, як люди, відчувають це добро, віддячують тим же.
Спокій – від «Голови старика»
Заодно господиня, як сама зізнається, від рослин отримує неабиякий заряд бадьорості. Особливо від улюблених, а їх у Наталі – ціла низка.
– Дуже полюбляю “Голову старика”, – зізнається квітникарка-колекціонерка, – це кактус, який, розцвітаючи, вкривається пухом. Точно, як сивий дідусь. Погладжу його рукою – легше стає на душі. Вельми привабливий астрофітум, так званий зоряний кактус. Його улюблені місця – кам’янисті, на вулканічних ґрунтах, на висоті від пів до півтори тисячі кілометрів над рівнем моря. Втім, непогано прижився і в моїй оранжереї. А коли розцвіте, краса невимовна.
Зрештою, як зазначає Наталія Стельмах, найважливішою подією у житті кактусів дійсно є їхнє цвітіння. Одні з них дають квіт практично щороку, інші – один раз на десяток літ. Бувають випадки, що кактус вперше зацвітає у 25-річному віці. Що ж стосується віку цих рослин, то він аналогічний людському. Щоправда, є винятки. Приміром, ехінокактус Грузона. В оженінській оранжереї він розміром з кулак, йому п’ять років. А ось у Мексиці, де, до речі, є ціла долина “золотих куль” (так називають священний для індіанців ехінокактус), окремі екземпляри ростуть уже майже 800 років.
А ще кактуси цікаві тим, що від палючої спеки можуть “заховатися” під камінці. Деякі з них використовують як живий пліт, корм для худоби. Плоди окремих видів їстівні, з них готують варення, закуски, напої. Інша цікавинка полягає у тому, що більшість кактусів – це чоловіки. Жінок у цій когорті втричі менше. Така особливість чомусь пов’язується з колючками…
Тримайте рослини на голодному пайку
А чи може людина вплинути на те, щоб кактуси частіше цвіли? На це запитання Наталія Стельмах відкрила кілька секретів, які, на її думку, особливо стануть у пригоді тим, хто починає займатися квітникарством. По-перше, колекціонер радить тримати кактуси на підвіконні, адже вони потребують яскравого світла. Тоді дійсно частіше цвістимуть. Щорічно у молодому віці вазони треба пересаджувати. Новий горщик має бути трохи більшим від старого. Грунт повинен мати торф’яну основу. А найкращий спосіб життя для кактусів – це голодний водяний пайок. Поливати варто не частіше одного разу на тиждень, бо, як відомо, батьківщина цих рослин – найбільш посушливі місця у різних куточках світу: Центральна Америка, гори Тянь-Шань, Близький Схід та Африка. Саме тут, де мало води та постійна засуха, кактуси та сукуленти постають у всій своїй красі. Виживають вони за рахунок економного використання вологи, яке забезпечують товсті листки, колючки, восковий наліт, пух та ворсинки. Тому успіх людини, котра вирощує такі рослини, залежить від того, чи зможе вона забезпечити їм приблизно такі умови, як на батьківщині.
Сергій Новак,
Рівненська область
Фото автора
| Comments: |
