Відомі картини у поліській хатині

У селі Прилісне, що в Маневицькому районі, п’ятдесятирічного Миколу Ковердюка знають практично всі, правда, переважно як Колю Мунтяна. Проте до його малярського хисту ставляться здебільшого з осторогою, додаючи часто банальне: “Якби ж то не пив…”Раніше він малював сидячи, а тепер, мов істинний художник – виключно стоячи, хоч і доводиться згинатися навпіл над столом, за яким, не маючи мольберта, і копіює відомі картини. Не про зручності чи манеру тут ведеться, а про наслідок звичайної хвороби – псоріазу, котра не дозволяє віднедавна працювати сидячи. Фарби, які разом привозять замовники, розводить на шматку скла або бляшаній кришечці для консервування. Ну, а за пензель береться, коли не тремтять руки. А тремтять, якщо Микола дозволить собі зайву чарку. Про таких людей кажуть: пропащі таланти. Утім, один мій приятель любив повторювати, забиваючи на більярді чергову кулю в лузу: “Майстерність не проп’єш!” І в першому, і в другому випадках є своя правда.
Веселеньким був Микола і коли я завітав до нього додому. Мешкає він сам у типовій поліській хатинці, у якій лише кухня та єдина житлова кімната, що слугує і за спальню, і за вітальню, а Миколі – ще й за художню майстерню. Подивувала (знаючи “любов” самотніх чоловіків до охайності у їхніх помешканнях) чиста, недавно вимита підлога, і взагалі, у хаті було прибрано, якщо не зважати на притаманний усім художникам “творчий розгардіяш”: якісь рами, шматки дикту та паперу з незавершеними малюнками  по кутках, розкидані на стільці фарби, олівці, а на столі – майже закінчена копія картини Саврасова “Граки прилетіли” та журнальний аркуш із її репродукцією.
– Це Джон, мій шкільний приятель, замовив, – коментує  господар хати-майстерні. – Питаю, навіщо, є ж репродукція. А він пристав: зроби – і все. Мовляв, так вона буде живішою.
– А ще які відомі полотна копіювали?
– Зараз важко й пригадати. Найкраще вдався “Ранок у сосновому лісі” Шишкіна. Цю копію можна побачити у нашій школі – висить у якомусь з кабінетів. Замовляють, як правило картини реалістичного змісту, а для себе хочу скопіювати роботи французьких імпресіоністів. Оце знайшов у старих журналах, – Микола показує кілька репродукцій, пожовтілих від часу.
– Де вчилися малювати?
– Ніде, сам. У сусідньому селі Городок, правда, був художник (покійний уже)  Володя Федоров, то трохи підучив. Він працював у тамтешньому лісгоспі якимсь техніком, йому доручали різні плакати малювати, як-от: “Бережіть птахів”, “Не руйнуйте мурашників” тощо, а я йому допомагав. Він художнє училище закінчив, майже професіоналом був, брав мене до лісу на етюди… Але, каже, пити там не будемо вже!
– Він що, любив також випити?
– Спочатку любив, але потім покинув і невдовзі помер, ще молодим…
Що ж, алкоголь у творчому житті митців завжди посідав вагоме місце. Один мій знайомий поет в останні роки свого життя без чарки не міг і рядка віршованого втяти. А коли вип’є – муза тут як тут, і рядки з-під його пера вибігали, ледве встигав записувати. Правда, надто “схви-льовані” виходили, через те, мабуть, що рука тремтіла. Художникам у цьому плані гірше, мусять те тремтіння перечекати, якщо беруться за копіювання чи оригінальні картини реалістичного плану. Кому ж не терпиться – вдаються до авангардизму, а потім прихильні критики ламають голову, як ті плями на полотні назвати.
Ковердюк оригінальних картин не пише, за винятком кількох пейзажів околиць Прилісного. У молодості, каже, ще тяга була створити щось своє – цілий альбом різножанрових етюдів олівцем зробив, а ниньки перегорів, та ще й хвороба доймає. Сусідський хлопчик Мишко любить дуже малювати, то приходить до нього “на студію”. Микола задоволений, що має учня: може, йому більше пощастить у житті.
Микола Шмигін,
Волинська область
Фото автора

• Нравится
•