У двадцятих роках з 30 тисяч жителів Луцька 20 тисяч були євреї
Мечислав Орлович
Дідусь з рюкзаком за плечима тричі обійшов земну кулю
Мечислав Орлович – справжній ентузіаст-сподвижник, який багато зробив для розвитку туризму, популяризації історичних пам’ятників у Польщі, у тому числі і в Західній Україні, яка в той час входила до складу Речі Посполитої. Він описав гірські пасма всієї Європи, видав десятки путівників по окремих містах, краях, регіонах. Сучасники називали його ходячою енциклопедією туризму і краєзнавства.
Знаменитий польський мандрівник Мечислав Орлович народився у селі Комарне поблизу Львова 17 грудня 1881 року. Навчався на правничому факультеті Львівського університету і одночасно у торговельній академії Відня. Відвідував також лекції з мистецтвознавства, географії, історії у Львові та Кракові. Під час навчання і подорожей по Європі він захопився туризмом. Молодого науковця особливо приваблювали гори. У 1904 році почав організовувати екскурсії по Татрах. У 1906-му, ставши доктором правничих наук, заснував у Львові Академічний туристичний клуб і став його президентом. Також був співзасновником Академічної спортивної спілки. Часто організовував мандрівки у Карпати. 1914 року видав “Ілюстрований путівник по Галичині”.
1917 року під час військової служби у Перемишлі він написав “Ілюстрований путівник по Перемишлю і околицях”. В останні роки співпрацював як член комітету у справах туризму при Президії уряду. Невгамовний дідусь і в похилому віці не переставав організовувати екскурсії та часто сам вирушав у мандрівки з рюкзаком за плечима. Помер він у 78-річному віці у жовтні 1959 року. Похований у Варшаві. Його іменем названі вулиця у польській столиці, туристичні шляхи, будинок туристів і туристичний клуб. 1970 року у Варшаві вийшла посмертна книга Орловича “Мої спогади туристичні”.
Підраховано, що за своє життя затятий мандрівник подолав пішки майже 140 тисяч кілометрів, у що навіть важко повірити. Тобто відстань, яка тричі оперезує земну кулю по екватору. Його путівник по Європі є одним з найцікавіших туристичних видань початку ХХ століття. Автор подає найважливіші туристичні маршрути Польщі, Литви, Латвії, Естонії, Фінляндії, Росії, Білорусі, України, Грузії, Вірменії, Азербайджану, Узбекистану, Молдови, Чехії, Словаччини, Угорщини, Австрії, Боснії і Герцеговини, Німеччини, Швейцарії. Вміщено плани центральної частини 17 міст, кольорова карта Європи та схема залізничних колій. А численні ілюстровані путівники по містах, краях і землях і сьогодні викликають інтерес у дослідників історії та краєзнавців і є незамінним джерелом для написання краєзнавчих книг.
Колись у місті було більше десятка готелів
Серед цих творів чільне місце займає й “Ілюстрований путівник по Волині” Орловича. Він цікавий не лише тим, що це перша на Волині книга такого спрямування, за його допомогою ми можемо відкрити для себе наш край, яким він був 80 років тому. Автор подає коротку характеристику волинської землі у географічному, демографічному, статистичному та історичному плані, розповідає про найбільші магнатські родини, описує культурно-мистецькі, архітектурні пам’ятки. Також дає практичні поради для організаторів екскурсій та мандрівників. У другій частині описано 25 туристичних маршрутів, які починаються з Луцька. У книзі майже 400 сторінок, 111 ілюстрацій, додається карта Волинського воєводства.
Кілька слів про те, яким був Луцьк наприкінці 20-х років минулого століття. Залізницею до міста можна було доїхати з Ківерців, через які пролягала головна залізнична колія “Варшава-Люблін-Ковель-Здолбунів”. За-лізничний вокзал – невеличкий дерев’яний будинок, який був за два кілометри від міста (нині тут ресторан “Світлофор”). Звідти за один злотий з особи можна було доїхати у Луцьк автомобілем чи бричкою. У місті було більше десяти готелів, серед першокласних – “Савой” на вул. 3-го Травня (нині Кривий Вал), “Версаль”, “Пасаж”, “Брістоль”, “Гранд Готель” на вул. Ягеллонській (нині Лесі Українки). Звичайно, вони були не такими великими, як сучасні. Туристи могли відвідати й численні ресторани, серед яких найпрестижнішими були “Полонія” і “Ресурса кресовців” на вул. Ягеллонській. Автобуси з Луцька курсували до Рівного, Ковеля, Олики, Рожища, Млинова, Демидівки, Берестовця, Острів’я, Дубна, Кременця і Бреста. Автобусна зупинка була на майдані біля Базиліанського мосту (нині Братський майдан). Тоді у місті, як подає Орлович, було майже 30 тисяч мешканців, серед яких 6 тисяч поляків, 2 тисячі росіян, 21 тисяча 500 євреїв і 500 осіб інших національностей (чехи, німці, караїми, русини). Як бачимо, українці тут і не згадуються. Хоч їх, звичайно, у місті проживало дуже мало. Польська влада тоді з певних ідеологічних міркувань зараховувала українців або до росіян, або до русинів.
Окрім Луцька, багато цікавого можна дізнатися з довідника й про такі тогочасні волинські міста як Рівне, Ковель, Володимир-Волинський, Дубно, Кременець, Почаїв, Збараж, Острог, Корець, Горохів, Ківерці, Любомль, Ратне, Камінь-Каширський, Сарни, Здолбунів та багато інших.
Путівник Орловича по Волині вийшов польською мовою, як і всі його інші путівники, правда, деякі з них були перекладені німецькою. У той час примусового ополячення населення Західної України по-іншому й не могло бути. Майже всі наукові, науково-популярні книги, у тому числі історичного і краєзнавчого плану, виходили польською. Невеличкі брошурки українською, як, наприклад, історичний нарис Анатоля Дублянського “Луцьк” (Луцьк, 1934 рік) чи книжечка Леоніда Маслова “Архітектура старого Луцька” (Львів, 1939 рік), швидше були винятком із загальноприйнятого правила. І все ж польський “Ілюстрований путівник по Волині” доктора Мечислава Орловича і нині цікавий туристам, краєзнавцям, і в майбутньому викликатиме інтерес в усіх, хто цікавиться історією нашого краю – прадавньої Волинської землі.
Феодосій МАНДЗЮК
| Comments: |
