Кривавий фінал жіночого свята

Ця жахлива історія сталася в одному із сіл Маневицького району. Не називаю і справжніх імен її головних дійових осіб: відтоді минуло вже більше року, тож свої вчинки вони за цей час переосмислили, й попереду їх чекає, цілком можливо, зовсім інше життя, інші погляди на родинні взаємини…Шура прожила у парі з Андрієм вісім років. Вони обоє з цього села. Спочатку мешкали з Андрієвими батьками, а потім ті купили їм хату, і молодята перейшли на свій хліб. Однак подальше їхнє сімейне життя  не склалося так, як слід. Чоловік був майже на десять років старший від Шури – став ревнувати, а потім і того гірше – запив. Кілька років жінка терпіла від нього і  безпричинні ревнощі, і п’яні дебоші, і навіть побої. А одного дня не витримала і втекла з дому з маленькою донечкою до тітки в сусідній район. Згодом добилася й офіційного розлучення. Більше року мешкала з тіткою, але її рішучий крок, очевидно, примусив Андрія задуматися над своєю поведінкою. Чоловік не витримав розлуки, став їздити до Шури й вмовляти повернутися додому. На коліна ставав, благаючи, обіцяв покинути пити. Жіноче серце розтануло – повірила Шура клятвам. Зійшлися, але поновлювати шлюбу не стали.  Їхнє кохання спалахнуло знову, а незабаром Шура й другу донечку народила. Це спонукало їх повторно зареєструватися подружжям.
Але після того у сім’ю знову повернулися негаразди: Андрій узявся за своє, дорікаючи, що друга дитина буцімто не від нього. П’яні скандали, погрози, брутальна поведінка чоловіка виснажували жінку, огортали її свідомість страхом за майбутнє.
Наприкінці лютого Шура отримала майже п’ять тисяч гривень соціальної допомоги у зв’язку з народженням дитини. Андрій всю суму забрав собі, мотивуючи тим, що колись дружина за зароблені ним гроші вставила собі зуби.
– А ще він щодня примушував купляти йому горілку та вино, – розповіла згодом слідчому жінка. – Мало того, розчинив п’ятдесятилітрову бочку закваски, поставив її біля ліжка й пив брагу…
8 березня вранці чоловік пішов до своїх батьків по молоко. Повернувся через годину п’яний і влаштував черговий скандал. Усе допікав за ті гроші, які начебто я у нього вкрала й вставила зуби. Якщо не віддам, кричав, примусить тими зубами згризти поліно… Я втекла з хати, побігла до його сестри і привела її, щоб разом його заспокоїти. Якось угамували, і він пішов з дому – ніби шукати бензин, щоб порізати дрова. Прийшов з порожніми руками і знову почав чіплятися. Я побігла по його матір. Доки свекруха заспокоювала сина, я пішла в іншу кімнату – годувати дитинку. Не дав: став мене штурхати, кричати, щоб впродовж місяця повернула “вкрадені” гроші – 5 тисяч, а ні, то заб’є. Причому “дитячі”, тобто ті, що платитимуть  за народження, боргу не покриють, бо то не мої, мушу де хоч брати…
Андрій вгамувавсь аж увечері. Крім свекрухи та його сестри, приходила мирити подружжя ще й їхня кума. Коли “миротворці” розійшлися по своїх домівках, чоловік ліг спати. Згодом лягла біля нього й Шура. Колихала в колясці дитину, а коли немовля заснуло, у хаті стало тихо. Ця незвична тиша здалася Шурі зловіщою. Старшу дочку забрала до себе свекруха, отож вони з Андрієм залишилися самі. Непереборний страх почав доймати жінку. “Де взяти гроші?” – мучила її думка. Але запитання було надто важким, аби могла на нього відповісти.
Хотілося плакати, та хіба сльози порятують? Раптом несподівана думка оволоділа усім її єством. “Уб’ю його – та й по всьому!” – таке рішення проблеми здалося їй єдиним. Підтримуючи себе і збадьорюючи, жінка встала з ліжка. Що робила далі, пам’ятає погано. Принаймні так заявила на допиті. У сінях вона знайшла сокиру, підійшла до сплячого Андрія й ударила його по голові. Від удару він прокинувся, хотів підвестися, але Шура вдарила ще раз, потім знову і знову. Скільки завдала ударів, важко тепер з’ясувати: може, десять, а може, й двадцять. Била й обухом, і лезом, кров залила ліжко, розбризкалася по всій кімнаті. Жінка злякалась, і сокира випала з її рук… Сіла біля нерухомого тіла і стала плакати, аж тепер зрозумівши, якої біди наробила. Через годину, а може, й більше помітила, що чоловік дихає. “Все одно помре”, – приречено подумала й сиділа далі, плачучи. Врешті, близько шостої години ранку підвелася й пішла до свекрів сказати, що зарубала їхнього сина.
Доки приїхала “швидка” та міліція, Шура вкинула скривавлену сокиру у бочку з вівсом, що стояла в коморі, поміняла на подушках напірники, а забруднені кров’ю спалила в грубі. Навіщо все це зробила, і сама не знає…
Найприємніше в усій цій  жахливій історії, що Андрій зостався живий. Непритомного, з тяжкими ранами, з великою втратою крові  доправили його в обласну лікарню, де медикам вдалося врятувати чоловіка.
На суді Шура щиро каялась у вчиненому, але помиритися з Андрієм не захотіла, хоч він і сам просив її про це. Навіть благав суддів помилувати або хоча б не карати жінку суворо, зважаючи на грудну дитину. І все ж засудили Шуру на три роки позбавлення волі, адже злочин її надто серйозний – посягання на життя людини.
“Яка ж доля Шуриних дітей?” – поцікавився я у тамтешньому районному відділі, що опікується сиротами та іншими соціально незахищеними неповнолітніми особами, якому суд окремою постановою доручив про них подбати. Спочатку, сказали там, були деякі суперечки між родичами Шури та Андрія, з ким житимуть діти. Але згодом свати порозумілись і вирішили, що нехай будуть з батьком: одужавши, він отямився й перестав пити.
У селі кажуть, що Андрій Шурі все простив і чекає її. Та й дітям вони потрібні обоє.
Ігор СЛАВИЧ,
Волинська область

• Нравится
•