За замок в мініатюрі заплатив… оком
Над мініатюрою Богдан ПУСТЕЛЬНИК(справа) трудився два літа
З шаблі дамаської сталі зробили мотичку
Хоч і накувала зозуля Богданові Пустельнику сімдесят, але він і досі енергійний, жвавий жартівник. Годинами може розповідати про своє рідне місто. За фахом – вчитель англійської мови, Боб, як прозвали його учні, завжди був небайдужим і до історії. А коли траплялася нагода заміняти у школі історика, не відмовлявся, завжди оповідав школярикам щось цікавеньке, чого в підручнику не прочитаєш.
– А історія нашого краю й справді багата, – каже пан Богдан. – По-перше, наша місцина так щедро була нагороджена природою, що коли Владислав Ягайло побачив цю землю, то сказав польській шляхті: “Йдіть на схід”. Сюди приїхало десь до тисячі людей на чолі зі шляхтичем Яном Чартковським з міста Чартки, а наше місто раніше називалося Чартковіца. Перша писемна згадка про нього 1427 року, а не 1522, як дехто вважає. Тут проходив торговельний шлях, у ХVІ столітті виріс замок, а у ХVІІІ до нього між двома баштами добудували терасу. Замок переходив з рук в руки, за часів же Богдана Хмельницького був частково спалений. Останній його власник – Гієронім Садовський. Він не мав дітей і в середині ХІХ століття відписав його одному з монастирів. Саме з того часу й почалася руйнація замку.
– Але ж, мабуть, на ньому, як і на багатьох таких спорудах, красується вивіска “Охороняється державою”?
– Всі вже давно на це наплювали. За радянської влади там поселилася газостанція, де заправляли балони. Я був малий, і ми з товаришами втікали з уроків на територію замку (було де сховатися). Виламували шматки штукатурки, де був різний розпис. А ото ще недавно один дядько знайшов у стіні шаблю. Через свою “темноту” він її зламав і до обламку прилаштував гумовий шланг, зробив сапу, з якою їздив на буряки. А шабля ж з дамаської сталі має історичну цінність! Тут люди знаходили монети, пістолети (перепродували їх охочим по два рублі). Ще й тепер по цих місцинах шастають чорні шукачі. І до мене приїздили та показували свої знахідки й питали, який вік шаблюк, бойових сокир, були й срібні та золоті речі... Якщо ж говорити про дослідження замку, ніхто його толком ніколи не проводив, там невідомо що криється в землі.
Роботою милуються... коти
– Скажімо, у Польщі я бачив замок, де була купка каміння, навіть стін не було, – ділиться думками пан Богдан. – Але зацікавилась ним одна особа, запросила архітекторів з Франції. Там віднайшли багато цікавих речей, відновили замок на тих самих фундаментах, і туди із задоволенням їздять туристи. Він діє, там організовано відпочинковий комплекс, офіціанти ходять у перуках і подають старовинні вина. Ось так шанують минувшину. У кращому стані й Луцький замок, інші в західній Україні. А от до нашого нікому немає діла – болить за нього душа.
Саме це й спонукало Богдана Пустельника взятися за роботу і відновити замок бодай в мініатюрі, мовляв, нехай подивляться жителі та гості міста, може, хтось і розщедриться на його відновлення. Богдан Едуардович ретельно вивчив креслення чортківського архітектора Уляни Бобенко, заготовив соснових рейок та прес-картону, запасся терпінням і два останні літа працював над своєю роботою. Створив замок у співвідношенні 1х100. Ось так з дерева й виросла історична споруда. Навіть зять зі Штатів, коли приїжджав до Пустельників у Чортків гостювати, допомагав лагодити тераси, прилаштовувати дахи й димарики.
– Я так трудився, що аж око вибив собі за тою роботою. Але кому вона потрібна? Показав друзям, тим, хто небайдужий до історії – і все. Тепер пилиться робота у розібраному вигляді в сарайчику, і нею милуються тільки мої коти.
– А якщо запропонують виставити замок у мініатюрі в музеї чи, наприклад, міській раді, де бувають іноземці, віддасте роботу?
– Дороблю і, звичайно, віддам. Аби тільки толк був. І щоб не заростала наша історична цінність бур’янами.
Марія ДУБУК,
Тернопільська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
