Наввипередки – до поштарки по «Вісника і Ко»
Багате на усмішки сімейство БУДЗІНСЬКИХ хоче ще дітей
Вазони з квітами, книжки, найрізноманітніші саморобки і розмальовки по стінах – одразу видно, що у цьому будинку дітвора не сидить постійно перед телевізором. Дивуюся, як вони всі вміщуються у невеликій хатині? Виявляється, дуже просто: хлопці в одній кімнаті, дівчата в другій, а малята – з батьками. Всі сиплють жартами, розповідають про мрії стати художниками, кухарями, програмістами. У кожного свої обов’язки, та ще й життя у сільській місцині диктує свої правила, коли “буряки рядочками стеляться листочками”.
– Маємо п’ять гектарів землі. Як насадимо картоплі і часнику по гектарові, як по кілька разів прошуруємо те все, то восени та бульба починає, напевно, всім десятьом снитися, – зі сміхом розповідають старші Будзінські. – Хоча найулюбленіша страва у всіх, як не крути, картопля.
– Ой, а як ми ваш “Вісник” любимо читати! – ділиться 18-річна Мирося Будзінська. – Найцікавіше наше заняття – раз у тиждень наввипередки бігти по новий номер. Аби хтось із нас вигукнув, що йде поштарка, вмить кидаємо усі справи і табуном біжимо зустрічати. Хто перший ухопив газету, той першим спокійно перечитуватиме її увечері.
– Тато з мамою теж у перегонах участь беруть? – сміюся.
– Ні, куди там! До них “Вісник і Ко” потрапляє лише тоді, коли ми всі поперечитуємо і на наступний випуск вже чекаємо.
Господаря вдома не застали. Він чи не єдиний годувальник у сім’ї, тож мусить крутитися. А багатодітній мамі сімейства Аллі Василівні ще й 42 немає. Вона за освітою кухар, і каже, що був час, коли працювала на Волині і навіть у думках не мала вертатися у свій рідний Кустин.
– Я зростала у звичайній сім’ї, – розказує Алла Василівна. – Тому навіть у дівочих мріях уявити собі не могла, що буду мати стільки дітей! Чесно кажучи, й досі дивуюся. Але як Бог дає здоров’я і сили, значить бути мені багатодітною мамою. Правда, почесного звання “Матері-героїні” поки ще не маю, в очікуванні з 2007 року.
В основному в усіх дітей Будзінських, від найстаршого, 22-річного Віталика, до найменшого, п’ятирічного Романа, різниця у віці – рік. Напевно, у сім’ї, де постійно з’являються малята, а старші діти бавлять менших, світогляд змінюється. Тож коли останні п’ять літ трапилася перерва, Будзінські... засумували. І почали думати над тим, що можна було б усиновити якусь сироту. Мовляв, де є місце і любов для десяти, то й для одинадцятого знайдеться. Але поки вони думали та гадали, Бог вирішив по-своєму – і, здається, вже відрядив лелеку...
Мирослава КОСЬМІНА,
Львівська область
Фото автора
| Comments: |
