Бачить хвороби, знімає вроки, знаходить втрачене
Ореста ШУШКО
Ворожка у третьому поколінні
Дар передається у цій родині по жіночій лінії з покоління в покоління. І мама Орести Йосипівни добре зналася на такому ворожінні, і бабуся. Та чужим людям вони лише зрідка виливали віск, не хотіли свій дар афішувати. Мали велику господарку, багато роботи коло неї, й часто відказували, що ніколи їм тим бавитися. Однак люди все одно зі своїми бідами приходили й просилися їх прийняти.
– У бабки Теодори було чотири доньки, – розповідає Ореста Шушко. – Дар передався тільки двом – моїй мамі і тьоті Ані. Вони і віск виливали, і дітей “вибирали” (повитухами були – авт.), і рожі спалювали. Інші дві сестри нічого того не бачили і не вміли. Тепер їхні діти-внуки до мене по допомогу ходять, бо в тьоті Ані нащадків взагалі не було, свій дар вона нікому не передала. А що у нашій сім’ї ще народиться дівчинка, яка буде вміти віск виливати, бабка Теодора сказала моїй мамі, як мене ще на світі не було. Її не стало у 1935-му, а через рік, на третій день Різдвяних свят, народилася я.
І бабця Ореста не одразу стала чужим людям допомагати. Каже, взялася за ворожіння понад тридцять років тому. Спочатку “дивилася” власних дітей, тоді стали сусіди просити про допомогу – не відмовляла. Й не зогледілася, як вісточка про її незвичайні здібності розлетілася далеко за межі околиці.
– А що побачити вдається? – цікавлюся у жінки.
– Та все, що є, бачу. І хвороби (де болюче місце – темний ліс мені показує), і вроки, і кому в парі судилося бути, а кому ні. Не все те казати вам можна.
– Розповідають, Ви не тільки бачите, а й допомагаєте лиха спекатися. Правда?
– Ну, кажуть люди... Мабуть, допомагаю таки, бо ж їдуть і їдуть, і звідки про мене дізнаються? – бабуся замовкає, а тоді додає: – Комусь коні вкрали – я сказала, де вони, комусь зниклу машину знайшла. Багато таких випадків – де я все запам’ятаю?! Правда, що вроки бачу і знімаю їх. Як? Віск виливаю й молитви читаю.
– А що із собою мусово брати, як до Вас їхати?
– Треба, аби людина мала півлітра свяченої води. А свічки сама беру в церкві на великі свята – Стрітення чи Трійцю.
По допомогу звертаються навіть священики
У селі бабця Ореста уже давно для всіх, наче рідна – мабуть, нема в Угрині хати, звідки ще не зверталися до неї за поміччю. Навіть місцевий священик не раз приходить. Настоятель церкви Успіння Пресвятої Богородиці отець Микола Ференц розповідає, що не тільки його родині ця жінка допомагає, а й багатьом знайомим. Якось він приніс бабці сорочку священика, який раптово почав хворіти. Вона тільки стала віск виливати – одразу запитала: “Чию сорочку ви мені принесли? Бачу над тією людиною багато ангелів”. Ореста Йосипівна виливала віск й розповідала дивні речі. Звідки могла знати, що хата, у якій живе той священик, має два входи? І що саме біля одного з них й таїться щось лихе. Вона сказала: “Людина сама собі біду робить кожного ранку, як тільки виходить з дому”. Мовляв, стає перед порогом на великий чорний квадрат – з нього й смерть іде...
– Я одразу передзвонив тому священику й розповів, що Ореста Йосипівна побачила, – каже отець Микола. – Він довго шукав, що ж то за квадрат може бути – все не міг нічого знайти. Був тільки килимок біля порогу, але біда не від нього йшла. Тоді він скопав землю біля тих дверей, через які щоранку з хати виходить, і знайшов під порогом стару надмогильну плиту. Відтоді як рукою все зняло.
Не так давно, восени, був випадок, про який розповідали чи не усі центральні засоби масової інформації – у Борщівському районі на Тернопільщині в лісі заблукали двоє дітей. Батьки з ніг збилися, розшукуючи своїх крихіток. А тоді хтось порадив їм звернутися по допомогу до баби Орести. Виливши віск, вона розповіла, що на краю лісу є стара хатина, а в ній – їхні діти. Так їх і знайшли.
– А буває, що комусь не можете віск виливати? – запитую.
– Інколи це забирає у мене дуже багато енергії – недобре робиться, нудить. То мушу відмовляти таким людям. А дітки мене не турбують, їм добре віск виливати.
В Орести Йосипівни є і доньки, і внучки, проте жодній з них дар не передався. Як не стараються розпізнати фігури – нічого віщого у вилитому воску не бачать. Рідні сподіваються, що, можливо, дар передасться хоч комусь із правнуків бабусі Орести. Хто зна.
Наталія КРАВЧУК,
Тернопільська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
