прокляла наймичка –згинув рід
Я хочу розповісти вам одну історію. Це дійсно була правда. Просто зараз стільки в житті негативного, що, може, вона комусь послужить уроком.
У нас були заможні сусіди. Сталін їх би назвав куркулями, а як на мене, то просто хороші господарі. Мали і коней, і корів, і свиней.
Я з братом дружила з їхніми синами. У голодні післявоєнні роки до них у найми напросилася жіночка з дитям. Працювала все літо, осінь, а на зиму вони її вигнали. Обіцяли заплатити (мали дати чоботи і ще щось), а виставили без нічого. Кажуть, вона пішла в церкву, запалила свічку, стала на коліна і при тому прокляла: “Щоб вони скапали, як віск на свічці”.
І що ви думаєте? Десь за п’ятдесят років пішов на той світ весь їхній рід, нікого не залишилося. Це просто уявити важко. Непогані були люди, а зробили зло бідній людині. Видно, тяжкий гріх.
Їх у сім’ї було дев’ятеро: дід Нікон, баба Федоська, дочки Ганна, Катя і Аня, зять Яків, сини Віктор та Леонід, і ще брат один їхній Ананій. Катя і Аня прожили лише по десять місяців і померли без причини (я не раз у тій хаті була, люляла їх). Син Льоня ледве дожив до 45 років – помер від горілки. Син Віктор дослужився до підполковника, викладав у вузі, але його забрав рак легень (операцію зробили, але не допомогло). Діду Нікону гусеничний трактор, який орав під хатою, розвертаючись, розпоров плугом живіт. Баба дожила до 80 років і здуріла. Зятя Якова так відлупцював один чоловік, що відбив легені, і той невдовзі Богові душу віддав. Ананій помер на фірі, коли віз картоплю продавати. А Ганна хоч і зустріла глибоку старість, але віку доживала геть сліпою.
От і напрошується висновок: після прокляття бідової наймички за 50 років роду не залишилося.
Лідія БАЮН,
Волинська область
| Comments: |
