Майор і пожежі гасить,й ікони пише
Василь ШУМИК за роботою
Василь народився у багатодітній сім’ї: зростало у Шумиків троє хлопців і троє дівчат. Двоє старших братів Василя стали військовими, про таку ж долю мріяв і молодший. Навіть коли вдома помітили у нього талант до малювання, думки своєї не поміняв: буду військовим – і все тут! Каже, що саме на дембельських альбомах в армії добряче руку набив і пензля нагострив.
– Вступати я надумав у Львівське вище військово-політичне училище, – розказує Василь. – Серед двох факультетів: журналістики і клубного працівника, обрав останній варіант. Я б з першого разу вступив, якби там не треба було співи здавати. Мені ж ведмідь на вухо наступив! І досі соромно згадувати, як я затягнув пісню “Рідна мати моя...” На другий рік я таки став курсантом, але ненадовго. Мене “добило” повзання на колінах і підстригання газонів ножицями та ходіння у їдальню під супровід барабана і гармошки. Покинув і вступив у Львівський пожежний інститут. А там: “Художники есть? Выйти из строя!” Попросили змалювати із газетної вирізки портретний знімок якогось міліціонера. Затвердили – і я став крутитися, як білка у колесі: плакати, вивіски і стенди, оформлення кабінетів і портретів, а ще ж тягнув на червоний диплом.
Тепер Василь Іванович у званні майора, справно несе службу у Камінь-Каширському районі. На чергуванні доводилося просто буквально з води та в полум’я кидатися. Як-от минулого року виїхав якось на виклик: хлопчик під лід провалився. До потопаючого довелося і повзти, ламаючи ліктями поперед собою кригу, і пірнати у крижану воду, дістаючи знесиленого хлопчика. Дитину врятував, у лікарні відігрівся і пішов... на роботу дочерговувати. А там одразу надійшов тривожний сигнал про пожежу у Качині. Приїхали – горить величезний хлів. Всередині соломи під зав’язку, а всі стіни обкладені дровами. Розказує Василь Іванович, що “нажарилися” вони тоді добре, довелося перекидати все сіно і дрова, поки загасили.
Цікаво, що така робота аж ніяк не знаходить відображення у картинах Василя Шумика. І не важливо, хто саме зображений: тварина, людина чи птиця – з його картин завжди віє спокоєм і благодаттю. Майже всі стіни зайняті й у рідній пожежній частині, де працює. А в його будинку просто міні-копія Ермітажу: “Таємна вечеря” на півстіни, Секстинська Мадонна, янголята з гіпнотичними блакитними очима... І усе це масляними фарбами на полотні. А скільки картин розійшлося по світу? Художник-самоучка і сам достеменно не знає.
– Я дуже люблю малювати обличчя, – каже Василь. – Колись давно, ще будучи студентом, на писання ікон мене благословив настоятель нашої Іллінської церкви. Дуже поважна, шанована людина була. На жаль, він вже помер. Перші мої дві ікони “Образ Христа” і “Трійця” й нині є в церкві. А от у Полицях мене попросили розписати Голгофу у святому храмі. Досі пам’ятаю ті трепетні відчуття: ти один, а навколо святі і тиша...
Василь Шумик досить плідний майстер. Він не тільки малює, а й випалює картини по дереву. Коли тільки встигає? Адже відомо, що творчі люди неабияк від музи залежать.
– Ой, та яка там муза? – сміється Василь. – Вона, як той апетит, що приходить вже під час їди, а не до того. Я чомусь завжди починаю малювати від ліні, коли ні дружини, ні сина вдома немає, коли я зробив усю домашню роботу і у мене з’явився нарешті вільний час. Знехотя видавлю фарби, знехотя виберу пензлики і знехотя починаю торкатися полотна. Раз торкнуся, другий, десятий, а потім раптово таке бажання малювати, такий азарт з’являється, що вже і не відтягнеш. Я порівнюю це зі стрибком у воду з вишки: поки лізеш наверх, все думаєш “ой, високо, а може обійдуся”, а коли вже пірнув – “класно, треба ще так зробити”!
Мирослава КОСЬМІНА,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
