Роботи фотокора районної газети експонуються у… 34 країнах світу!

Ім’я Ореста Лижечки добре відоме на Чортківщині, адже він – фотокореспондент районної газети “Голос народу”. Та світлинами майстра любуються не лише мешканці цього краю – його знімки красуються у фотокаталогах... 34 країн світу! Це при тому, що працює він примітивною, як для конкурсів такого рівня, технікою. А й правду кажуть: хорошому “танцюристу” нічого не заважає.

Захоплення фотографією прийшло до Ореста ще у школі. Вже у старших класах він твердо вирішив, яку професію обере. І невдовзі став учнем Тернопільського профтехучилища, де готували фотографів.
– Свій перший фотоапарат пам’ятаєте? – цікавлюся у майстра.
– О, чом же ні? Тоді всі починали зі “Смены”. У ПТУ викладачі заохочували нас до творчості. Ще навчаючись, я друкувався практично в усіх центральних газетах та журналах, які виходили на той час в Україні.
Фоторепортажі, пейзажі, портрети... У хлопця вироблявся свій смак, свій стиль. Незчувся, як з фотографа став фотохудожником. Захотілося виставляти свої роботи. Тоді прийшов і успіх.
Нині роботи Олександра Лижечки пізнають у багатьох країнах світу. Бачили їх у Люксембурзі, Туреччині, Австрії, Шотландії, Сінгапурі, Іспанії, Китаї, США, Бельгії та ще у більш ніж двох десятках країн. Нещодавно один зі знімків отримав медаль 69-го Міжнародного фотосалону у Японії.

– На цей конкурс надійшло 8196 фотографій, з яких відібрали всього 130 знімків із 33 країн, – розповідає Орест Францович. – Мені приємно, що мій знімок не просто потрапив до списку, а його відзначили. Ці роботи експонуватимуть у двадцяти містах Японії протягом двох років.
Митець зізнається, що головна нагорода, яку отримує від участі у подібних заходах – моральна насолода. Адже такі конкурси не є “преміальними”. Навпаки, витратними. Бо ж аби подати заявку на участь, потрібно сплатити внески – по 10-15 доларів за “секцію” (кольорове та чорно-біле фото). А ще додайте вартість друку фотокарток, поштового переказу, передплати каталогів... Інколи сума добігає сотні умовних одиниць.
– Є, звісно, конкурси, де передбачені солідні винагороди за перемогу, – каже фотокореспондент “Голосу народу”. – Але там вступні внески значні. А шанси потрапити у лідери з кількох тисяч претендентів дуже  мізерні. Я так не ризикую, чесно кажучи.
“Старе місто”, “Чорний кіт”, “Жниця”, “Селяни”, “Мелодія” – ці роботи чортківського майстра давно “ходять по світу” і здобувають медалі. Є каталоги, де вміщено п’ять і більше світлин пана Ореста. Нещодавно проходив конкурс „Україна – країна для кожного” (організовував Фонд Східна Європа і Міжнародна телекомунікаційна компанія Telenor). Лижечка взяв першу премію.
– Звідки черпаєте сюжети? – запитую у фотохудожника.
– Фактично усі вони таяться під боком. Близько дев’яноста відсотків кадрів-переможців зроблені саме біля Чорткова, на його окраїнах. Більше люблю чорно-білу фотографію, вона правдивіша, гарно передає гру світла і тіней. Та й робота моя пов’язана з чорно-білим друком. А ще працюю переважно без спалаху, аби знімок був більш об’ємним.
– Цифрові технології витісняють фотоплівку, ванночки з реактивами, світлофільтри. Якою технікою працюєте сьогодні?
– Усі свої фотографії я донедавна робив взагалі примітивним фотоапаратом. А на відкриття моєї персональної виставки колеги подарували мені Canon (вартість такої моделі близько 2000 гривень – авт.). Звісно, апаратура грає роль, але, як сам переконався, дуже-дуже незначну.
Наталія КРАВЧУК,
Тернопільська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•