Однорукий поштар 40 літ працював у зв’язку,
Семен ЛІТВІНЧИК без допомоги доньки не може обійтися
Родина Літвінчиків усе своє життя пов’язала з поштою. Семен Васильович в роки Великої Вітчизняної війни був зв’язковим. Його донька Любов ще за часів Радянського Союзу працювала у поштовому зв’язку на залізниці в Бресті, згодом освоювала БАМ. Чоловік помер, і тепер донька змушена доглядати свого старенького батька. Родом він з Білорусі. Воював на третьому українському фронті, а точніше, як сам каже, проповз тими фронтовими стежками. Бо і тут був зв’язковим, за що й отримав медаль «За відвагу». А закінчив війну в Австрії, там полягло його шестеро товаришів. Коли повернувся на батьківщину, познайомився зі своєю дружиною Серафимою і переїхав жити до неї у Заболоття. Прожили, розповідає, у шлюбі щасливо, дітей виростили. Всі гуртом хату змурували.
– Батько мій працьовитий. Він мене навчив всякої чоловічої роботи: і мурувати, й електрику в хаті проводити, – розповідає Любов Семенівна. – Хоч з війни поранений повернувся, без руки залишився, але господарював не гірше за інших.
– Біля Заболоття було багато хуторів, та й час такий був, що ніхто листоношею не хотів йти працювати. А мене вмовили, – продовжує Семен Васильович. – Тоді дуже нас контролювали. Оскільки у нашому Заболотті райцентр був, то мені прокурор сказав, щоб я йому пошту на перевірку носив. Тоді ж більше тисячі екземплярів періодики надходило. А листів! То я сказав, щоб їх начальство не перевіряло. Я прокуророві сумку на плечі повісив і кажу: «Бери, будеш два оклади мати»... За це мене й звільнили. Ще й посадити хотіли. Але я не здався. Звернувся в Луцьк до начальства. Тим часом вже собі іншу роботу підшукав. Трудових рук колись бракувало. Та мене викликав начальник зв’язківців області й попросив повернутися. Прокурора ж того звідси перевели в інше місце. Як він мене хотів «ліквідіровати», так і йому зробили. Правда таки перемогла.
– А як же пошту однією рукою носили?
– По 12 кілометрів проходив за день. Аж перекосило мене від тої ноші. І діти допомагали розносити газети та журнали по хатах. Отак і життя минуло. Але особистий архів я й тепер бережу, бо вважаю, що скрізь має бути порядок, особливо в домашніх паперах...
Працював Семен Літвінчик на пошті ще й після виходу на пенсію. Зараз його справу продовжує внучка Алла. А дідусь тішиться, що династія поштовиків у їхній родині продовжується.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
