Криза Волинь не оминула

Якщо пригадати минулорічні прогнози, то багато хто передбачав значне погіршення фінансово-економічної ситуації, безробіття, невиплату зарплат та пенсій саме навесні цього року. Хоча загальнодержавна ситуація загалом непроста, проте про якийсь надзвичайний стан у нашій області говорити поки що не виходить. Як же у цій кризі почуваються волиняни – це й намагалася з’ясувати при зустрічі з Василем Байцимом, заступником голови Волинської облдержадміністрації.Цікаво, що навіть у ці непрості часи є показники, не гірші за минулорічні. Так обсяг валової продукції сільського господарства зріс на 8 відсотків і становив 226 мільйонів гривень. Збільшилося на 27 відсотків й надходження до загального фонду місцевих бюджетів. Обласний же виконується і навіть перевиконується на 2 відсотки. Безробіття на Волині не є катастрофічним. Офіційно не мають роботи 24 тисячі 600 людей (у 2005 році безробітних було 27 тисяч). Виконуються заплановані надходження й до пенсійного фонду на 113 відсотків.
Чесно кажучи, такий «феномен» важко зрозуміти. Адже все-таки, порівняно з січнем-лютим минулого року, виробництво промислової продукції в області знизилося на 60,5 відсотка. Потерпає будівельна галузь, тут обсяг робіт зменшився на 73,7 відсотка, а шістдесят підприємств не працювали взагалі. Скоротився як експорт товарів, так і імпорт. Продаж споживчих товарів склав за два місяці 1158,6 мільйона гривень, а це на 10,3 відсотка менше, аніж минулого року.
Навіть з цих цифр зрозуміло, що економічна ситуація не в найкращому стані. Тому, здавалося б, це аж ніяк не могло не позначитися на оплаті праці. Зрештою, про це свідчить й зростання прострочених кредитів. Та, за статистичними даними, зарплата навіть зросла на 7 відсотків, порівняно із січнем 2008 року. Яким чином? Збагнути важко. Певно, формули визначення показників у нашій державі мають якусь особливу специфіку. Середня зарплата у Волинській області – 1253 гривні. Звичайно, що це невелика платня.
– А хто найбільше заробив? – цікавлюся у Василя Федоровича.
– Банківські установи нашої області (це два банки – юридичні особи, 21 філія та 437 відділень) мали чистого прибутку за минулий рік 310 мільйонів гривень, що на 75 мільйонів більше, порівняно з 2007 роком. Найбільша середня зарплата теж у фінансовій галузі – 3020 гривень. Правда, сім установ є збитковими.
Що стосується виплати зарплат, то чимало керівників, користуючись ситуацією, платять менше або ж зовсім не платять, списуючи це на кризу. Однак «вичислити» реальну ситуацію й зрозуміти, що начальство хитрує, неважко. Для прикладу, після перевірки прокуратурою Херсонського машинобудівного заводу (який робітники мало не націоналізували), виявили на його рахунках більше 25 мільйонів гривень. Не усім волинянам зарплата теж виплачується вчасно, однак, порівняно з іншими регіонами, борги не загрозливі.
– Заборгованість на активних підприємствах зменшилась до 10 мільйонів, – розповідає про ситуацію з боргами Василь Байцим. – Є регіони із заборгованістю понад 200 мільйонів гривень. З картонно-руберойдовим заводом працюємо понад півроку – там винні колективу мільйон гривень. Зібрали матеріали, подали до прокуратури. Суд призначив директору адмінстягнення у розмірі 17 оподаткованих мінімумів – це більше 240 гривень. Небагато. Знову подамо. Тільки на третій і четвертий раз уже буде інша стаття, що тягне за собою кримінальну відповідальність. Кожен підприємець веде бізнес на власний ризик, але зарплату має платити. Ми пропонували підшукати інвестора, якщо люди не справляються з управлінням підприємства. Та ділитися власністю не хочеться (36 га землі у промисловій зоні), простіше не платити зарплату. Криза вчить, як треба вести бізнес, як ставитися до свого робочого місця. Усі мусять зрозуміти, що за все у житті рано чи пізно доводиться розплачуватися. Адже той, хто  вдосконалювався, працював над технологіями, спокійно почувається навіть тепер. Переконаний, що прийдуть люди, які вміють думати і працювати, а  не красти. На жаль, наша громада недопрацьовує. Нас так виховували довгі роки, що хтось усе для нас зробить. Люди мусять робити усе самі для себе, а не залишатися спостерігачами і надіятися на владу. З влади треба більше питати. Насамперед мають бути задекларовані податки і так само витрати. Тоді й ситуація зміниться. Страждає зараз найбільше той, хто найвище піднявся. Не міг у Луцьку квадратний метр житла коштувати більше, ніж у Варшаві. Будівельники мусять зрозуміти: ринок оживе тоді, коли впадуть ціни. Нема платоспроможного попиту, не потрібна й пропозиція.
З цими тезами Василя Байцима не можна не погодитися. Поки не будемо активнішими, не бачити нам кращого життя. Проте з наведеного вище можна зробити висновок, що волиняни почуваються не гірше за тих, хто проживає у промислово розвинутих регіонах – там з виплатами зарплат та безробіттям набагато складніше. Аграрна Волинь не піднімалася так на своїх показниках (хоча вони й немалі), як, приміром, Донбас на виробництві металу чи Запоріжжя – автомобілів, тому й удар при падінні для нас менш відчутний.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•