У Марії одна робота для статків, інша – для душі

Заробити на життя у поліській глибинці можна лише важкою працею. А тому, здавалося б, у вільну хвилину тамтешні жінки мали б відпочити чи то у сусідки, обговорюючи останні чутки, чи біля телевізора, чи й на дивані. Зрештою, чимало так і “відходять” від господарки, але є ті, які відпочивають за улюбленим заняттям, навіть коли вже й за північ. Марія Пантолік – одна з багатьох волинських майстринь, які самі  відкривають та розвивають у собі найрізноманітніші таланти. Вона, закохана у красу, творить її своїми руками, знаходячи у цьому відраду від щоденних клопотів і тяжкої роботи...Її захопленню та надзвичайній працьовитості дивуються й самі односельчани, жителі села Черемошне Ковельського району. Здивувалася і я, побачивши її різноманітне рукоділля. Одна справа, коли ним займаються у міській квартирі, інша – маючи велику господарку: чотири корови, два бики, троє коней, свині, птицю (одних курей-бройлерів сотня)! Попоравши усе це, нехай навіть і при допомозі рідних, жінка знаходить час вишивати рушники, килими, робити квіти з пір’я, плести сувенірні речі з бісеру, навіть шити хатнім лялькам вишукані плаття! І це ще не все. Пані Марія ще й пече короваї, захоплюється фотографією, а особливо їй подобається робити зачіски нареченим.
– Де не буваю, куди не йду – скрізь бачу красу, – так пояснює свої захоплення проста сільська жінка. – Скубла півня, а у нього таке гарне пір’я, що шкода викидати. Так з’явилася ідея робити з нього квіти. Якийсь внутрішній зір мені підказує майбутню річ. Сиджу й роблю, щоб задумане вийшло. Зараз уже донька Таня почала цим захоплюватися. Я тепер більше консультантом у неї. Якщо щось не виходить – перероблюємо. Інколи у Ковелі заходимо у спеціальні магазини із сувенірами, і там щось надивимося, по журналах вчимося. З передачі “Чарівна майстерня” на “Аверсі” теж багато чого можна дізнатися. Саме з неї навчилися використовувати навіть туалетний папір. Перші коники-стрибунці виготовляла гачком. І ніяк не могла втямити, яким чином так роблять, що вони блищать. А Таня таки здогадалася, що їх покривають звичайним лаком для нігтів. До всього треба набити руку, бо все відточується у процесі. Робиш річ, тоді й думка розвивається, і виріб вдосконалюється. Якби у місті жили, то часу для такої роботи було б більше, а так – коли увірвеш годину-другу. Хоча і біля худоби люблю ходити. Хочеш вижити – усе треба робити. Коли пасу корови, не можу налюбуватися нашою красою. А як черемха зацвіте, які запахи!  Такого лісу, як у нас, немає ніде. Яка в селі розрада, особливо сірою зимою? Оця робота для душі. Є люди, які бачать мої вироби, і вони їх зацікавлюють, а інші дивуються: “Хочеться таким займатися?” Так само дехто каже, нащо стільки корів тримаю, бо біля них стільки ходити треба, а як гроші отримую, теж дивуються: “Ото-то гроші!” Гроші для мене не головне. Є – добре, нема – обходжуся.
Оце і є та велика мудрість: без праці нічого у цьому житті не матимеш і не досягнеш. Правда, гірше, коли вона лише для статків, спустошує душу. Ця жінка знаходить у праці і достаток, і радість.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•