Григора Мацерука не забувають ні на Волині, ні на Буковині

Вже традиційно склалося, що кінець лютого для журналістів і літераторів Волині проходить під зорею пам’яті Григора Мацерука (1954-1981 р.р.), майстерного публіциста й новеліста, талант якого спалахнув оригінальним пером у другій половині сімдесятих років. У п’ятдесят п’ять (саме стільки виповнилося б Григору 20 лютого) більшість з творчої братії ще тільки-но досягає свого олімпу, а Мацерука вже довше нема серед нас, як він прожив, проте ужинок його на літературно-журналістській ниві дорідний. Він знав, що довго не проживе, тому поспішав робити все задумане. Тяжка недуга, а ще фатальне пророцтво циганки підштовхували, змушували викладатися часом через край… Незвичайними були цьогоріч і літературні читання пам’яті Григора Мацерука «Заповідаю довго жити…», які уже традиційно (вчетверте) організовує Волинське обласне відділення спілки журналістів України на батьківщині письменника – у Любешівському районі. Поряд з друзями-однокурсниками по Львівському університету, котрі приїжджають вшанувати свого товариша, були завдяки старанням головного редактора «Вісника і Ко» Євгена Хотимчука  Валентина та Артем Мацеруки, дружина й син Григора. Після закінчення університету Григір Мацерук поїхав за розподілом працювати в обласну молодіжну газету до Чернівців уже одруженим, там і син у них з Валентиною народився. У тій самій квартирі, яку він отримав за рік до смерті, і досі вони мешкають. Гостям з Буковини було найбільше уваги, а їхні розповіді дали змогу шанувальникам сприйняти Григора ще ближче, довершити, так би мовити, і літературний, і людський портрет митця.
Пані Валентина зокрема розповіла, що її чоловіка пам’ятають не тільки в  Бучині, де народився, чи в Любешові, де у місцевій газеті під учительською опікою заслуженого журналіста України Карла Неймарка опублікував перші твори, чи в Іваничах, де вчився у школі-інтернаті, не кажучи вже про львівський період життя, а й не забувають і шанують у Чернівцях, котрі хоч і ненадовго, але стали йому другою батьківщиною. Своєрідним доказом цього є портрет і розповідь про Григора у книжці про славетних буковинців чи цьогорічний вечір-спомин письменника у світлиці-музеї Володимира Івасюка або вивчення його творів на уроках літератури рідного краю у тамтешніх школах. Але найбільшим пошануванням, безумовно, є книжка практично повного зібрання творів Мацерука «По кому росте трава», яку впорядкували дружина із сином і видали 2005 року, зрозуміло, за сприяння й підтримки друзів та шанувальників таланту цього самобутнього прозаїка. До речі, вже 2006 за підсумками мистецького конкурсу в області це видання було  назване «Книжкою року».
Єдиний нащадок Григора, син Артем, не став письменником, але своє покликання також знайшов біля книжок і того, що їх творить – слова. Він закінчив факультет іноземних мов і нині працює у видавництві. Отже, без впливу батька таки не обійшлося, а ще, зі слів волинських друзів, котрі тільки-но познайомилися з ним, Мацерук-молодший перейняв од Мацерука-старшого голос.
Власне літературну частину меморіальної зустрічі, яка все ж таки має назву «читання» й покликана, крім спогадів і пошанування, пропагувати книжкову продукцію й прищеплювати юним поліщукам (зустріч відбувалася у Любешівському навчально-виховному закладі) любов до художнього слова, довершили виступи поетів Олега Потурая та Валентини Штинько, віршовані гуморески з вуст Костя Волиняки. Голова Волинської обласної організації спілки журналістів України Михайло Савчак подякував усім причетним до організації цієї зустрічі, зокрема дирекції школи, Любешівській районній державній адміністрації  за тісну співпрацю, як-от фінансування щорічної обласної премії імені Григорія Мацерука кращому молодому журналісту Волині.
Відвідали гості того дня і батьківську хату Григора у селі Бучин. Зворушливою була зустріч з ріднею письменника – не лише із сім’єю молодшого Григорового брата Сергія, котрий мешкає в ній –  зійшлися й інші родичі, навіть із сусідніх сіл.
Микола ШМИГІН,
Волинська область

• Нравится
•