Священик-садівник вирощує яблуні та фундук

Протоієрей Микола Супоровський настоятелем Свято-Преображенського храму в селі Купичів Турійського району на Волині вісім років. Хоч і народився в передмісті Луцька, але не цурається будь-якої селянської роботи. Рік тому взяв в оренду 15 гектарів землі й заклав сад. Хоче, щоб в майбутньому у ньому господарювали його сини.Народився батюшка в Дачному. Але любив у дитинстві проводити канікули у своєї бабусі в селі Завітне Ківерцівського району.  Там йому запам’ятався великий колгоспний сад, де цвіли яблуні, а згодом соком наливалися плоди.
– Це було щось незвичайне, мабуть, тому і мріяв завжди про власний дім, а біля нього – багато квітів, садок, – каже священик. – Тому більше року тому взяв в оренду у сільської ради землю. Порадилися родиною і вирішили посадити яблуні та фундук.
– А чому саме фундук? Адже це не волинська культура?
– А хіба в дитинстві ми не любили ласувати горішками ліщини? Та й тепер горіхів фундука на наших ринках немало. Правда, завозять його в основному з-за кордону. Однак зараз в Україні почали масово садити ці кущики. Наприклад, минулого року я їздив у Київ на форум, присвячений горіхоплідним культурам. Молдова займає одне з перших місць по виробництву фундука та грецького горіха. Хоча світовим лідером вважають все ж Туреччину. Однак я дізнався, що й в Україні є вже чимало плантацій цього куща.
Минулого року родина Супоровських заклала гектар яблунь. Саджанці купували напівкарликові, які не потребують крапельного зрошення. Всі прижилися. Але священик бідкається, що дошкуляють молодим насадженням зайці. Тому обов’язково потрібно обгородити садок. А поки що доводилося захищатися народними методами. На допомогу священику прийшли його батько та тесть й тоненькі стовбурці пообмотували старими газетами. А от гілочки змазували спеціальним розчином, який відлякує вухастих.
– Турбують молодий сад і миші, під’їдаючи кореневу систему, тому й тут треба пильнувати, – показує свій сад отець Микола. – Це фундук більш витривалий, а яблуні, поки почнуть плодоносити, як малих дітей треба доглядати.
– Що будете садити в майбутньому?
– І далі – яблуні. Правда, тільки двох сортів, щоб у майбутньому не було проблем із сортуванням продукції, зберіганням. Через років три-чотири, думаю, вже буде перший урожай. Он там, в низинці, можна буде викопати ставочок або ж просто заготовляти там сіно, бо це непридатна земля для саду, – показує свої володіння священик.
Сорти яблунь батюшка вибирав тільки українські – нової селекції. Каже, що вони кращі, більш адаптовані до нашого краю. З розумінням до ідеї стати садівником поставилися і прихожани храму, де служить отець Микола. Хоч багато хто і відмовляв його від садівництва, мовляв, зараз не знаєш, від кого чого очікувати – можуть покрасти деревця.
– Але Бог милував, люди в нас хороші, всі трудящі, земля навколо села не облогує, – каже священик.
Свої знання священик поповнює, спілкуючись з досвідченими садівниками, котрі, як кажуть, зуби з’їли на цій справі. І вже зараз при зустрічі обговорюють, як волинським садівникам організовано зі своєю продукцією виходити на ринок. Бо один у полі не воїн. Тобто господарі мають кучкуватися в групи.
– Бо сьогодні найбільша проблема у селі – це збут вирощеного. Хоча я переконаний, що яблук багато не буває. А те, що привозять з-за кордону, часом коштує шалені гроші. Скажімо, у Луцьку ціна на імпортні яблука вже сьогодні становить від шести до вісімнадцяти(!) гривень за кілограм. Впевнений, що наш продукт і якісніший, і набагато дешевший, – додає купичівський садівник.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•