Вірте у світ без іржі
Над цією книгою коли всміхнешся, коли щиро розрегочешся, а коли трохи зажуришся. У видавництві “Твердиня” щойно побачила світ книга Наталі Шепель “Вустами янголів” – унікальне видання, де наше життя і весь світ передано очима та вустами дітей. Навздогад розгортаю – сторінка чотирнадцята:
“Бабуся поливає городину.
– Полий і мене, – пропонує Наталя, – а то зав’яну”.
Або:
“Гримить і блискає. Влад дивиться у вікно й каже:
– Хмарка фотографується”.
То тільки здається, що безтурботний дитячий щебет просто тішить рідню. Насправді маленькі оченятка помічають вельми серйозні дорослі проблеми.
“Дід з бабою приїхали з дачі.
Наталя до них з наболілим запитанням:
– А що мені зайчик передав?
Дідусь дає одну цукерку…
– Що, зайчикові затримали пенсію? – дивується Наталя”.
А ще гіркі роздуми навіюють ось такі картинки.
“Ганнуся розмалювала все тіло маркером.
– Навіщо ти це зробила? – сварить мама.
– Я – командос”.
Та зовсім зле на душі у дорослих, коли після чергового перегляду бо-йовика дитина жартома душить кішку, бо на екрані зовсім не як жарт бачила такий “подвиг” людей командос.
“Де ж ваш вітчизняний телепродукт? – питають з докором дитячі оченята. – Доки будете ви, поважні дорослі, годувати нас тільки жахами та жорстокістю?”
Років дев’ять, певне, збирала авторка висловлювання дітей з усієї України, що їх публікувала газета “Сім’я і дім”, і тепер сформувала в цілісну книгу. З цих сторінок віє родинним теплом та душевною добротою, поетичним світосприйняттям і вірою у незіпсованість світу, не побитого іржею зла та лукавства. Христове “Будьте, як діти” мимоволі згадається… Це нереально переказати, треба просто читати.
Маленький народ вимагає без гучних слів поваги до себе, бо відчуття особистості у кожного справді вроджене.
“Крутить мама м’ясо на голубці. Прибігає малий Ігорчик і набивається допомогти.
Почувши у відповідь звичне “Ти ще маленький”, резонно зауважує:
– Але ж я таки чоловік!”
Іван Корсак, шеф-редактор газети “Сім’я і дім”,
лауреат премій імені В.Чорновола та А.Кримського
| Comments: |
