Батько живе на вулиці імені сина
Юрій ГРЕЧАН – крайній праворуч
У книзі пам’яті Рівненської області лаконічний запис: “Юрій Петрович Гречан. Народився 28 грудня 1967 року. Призваний 15 травня 1986 року. Загинув 9 лютого 1987 року. Нагороджений орденом Червоної зірки (посмертно)”. У кілька рядочків вмістилося юне життя. Кажуть, що Юра Гречан був душею компанії: жартівник і оптиміст. Перед службою в армії здобув спеціальність тракториста та водія. Складав плани на майбутнє. Але не судилося... Він прослужив лише дев’ять місяців.
Петро Максимович розповідає, що проводи синові довелося робити двічі. Перший набір новобранців із Сарненського району потрапив тоді у Німеччину. А Юру чогось вернули. Це вже потім вони дізналися, що для відправки в Афганістан вибирали хлопців з багатодітних поліських сімей. У Гречанів було дев’ятеро дітей. Юра потрапив у Латвію – там пройшов курс молодого бійця і зразу в Афганістан. Служив на пересильному пункті в Кундузі.
Батькові боляче згадувати події того трагічного місяця лютого 1987-го року:
– Пішов вранці на роботу, поки трактора завів, то мені хлопці сказали, що телефонували в контору з Ровно і повідомили: мого сина неживого везуть з Афганістану. Ми ж нічого не знали. Та й не хотілося вірити... – витираючи сльози, розповідає Петро Максимович.
Труну супроводжували офіцер і солдати. Вони були небагатослівні, тільки повідомили, що обстріляли аеродром і Юра загинув. Батьки хотіли відкрити цинкову труну, щоб дійсно переконатися, що у ній привезли їхнього сина, але супроводжуючі не дали. Офіцер тоді пояснив, що він та солдати будуть дуже суворо покарані. То родичі просто пошкодували їх – це ж також чиїсь діти.
Вже після похорону з’явилися чутки, що їхній син не загинув. Навіть односельчани запитували: “Чи це правда, що ваш Юра живий?” Їм і самим хотілося у це вірити, знову в родини з’явилася якась надія. Але їхній родич, двоюрідний брат Олександр Тимощук, заперечив це.
Ми зустрілися з Олександром Тихоновичем, і він розповів подробиці:
– Я потрапив в Афган на півроку раніше від Юри Гречана. Служив у Файзабаді. Ми з ним листувалися. У лютому 1987-го мені з дому написали, що брата привезли і похоронили. Ще під час служби я дуже хотів потрапити туди, де загинув Юра. Але потрапив у Кундуз, коли летів додому на “дембель” восени 1987-го року. Був у тій роті, де служив брат. Його однополчани розповідали, як усе сталося, і фотографії мертвого Юри показували, але я не захотів їх брати. Для чого зайвий раз травмувати родину. Але якби знав, що потім з’являться такі чутки, то взяв би. Юра підірвався під час обстрілу аеродрому.
Петро Максимович Гречан ніякої пенсії за смерть сина не отримує – тільки 22 гривні доплати.
– Щось не можу зрозуміти: іншим людям постійно добавляють гроші до пенсії, а мені більше нічого немає. Все життя працював трактористом. Єдина пільга – плачу 50 відсотків за електроенергію. Ніякої допомоги, ніхто з представників влади навіть не зайде у хату і не запитає, як я живу, – нарікає чоловік.
Кость ГАРБАРЧУК,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
Батькові Петру ГРЕЧАНУ боляче згадувати трагічні події
| Comments: |
