В одній родині дві «Матері-героїні»
Тамара Александрук з чоловіком та дітьми
Побралися Сергій і Тамара дуже рано. Хоча мама Сергія плакала і вмовляла сина до армії не женитися, “старшун” (так вона його називає) її не послухав. Мав уже за плечима фах столяра.
Коли Тамарі Дмитрівні запропонували йти на роботу або у школу в Переспу, або директором у Козин, зробила вибір на його користь. (Дві найважливіші події майже в один день – 1 і 2 вересня – відбулися у її житті: 1-го відкрила школу, а 2-го вийшла заміж.)
У власному домі мудрий педагог зробила куточок молитви і майже у кожній з восьми кімнат повісила по іконці. Двічі горіли. Також їхній дім, як найвищий у селі, постраждав під час буревію влітку 2007 року – зірвало частину черепиці. Отож освятили хату, щоб обминало її лихо.
Хоч і взяла Тамара Дмитрівна директорські клопоти на свої плечі, але не побоялася народити аж семеро дітей! Після двох донечок – Марійки та Ані – посипалися сини. Оскільки мама була зайнята роботою, татко, як менш завантажений, ходив замість неї у декретні відпустки. Йому б теж дати батька-героя, бо няньчився ж з усіма! Правда, тільки до обіду, бо о першій мама вже поверталася зі школи. Тоді він брався за своє столярування, робив у хату меблі. Біля домашньої живності доводилося ходити переважно мамі.
А ростуть у них чудові дітки. Жаль, що вдома застали тільки найстаршу, Марійку – студентку Інституту культури Волинського університету, та найменшенького, першокласника Кирилка. Марічка, хоч і не ходила в жодні студії чи гуртки, а має до танців неабиякий хист. Напевне, від мами, адже Тамара, навчаючись у Луцькому педколеджі, займалася хореографією. Старша донька сама моделює собі одяг, гарно оформила у вестибулі стінку візерунковим барельєфом. Молодша, Аня, навчається на платному у Луцькому комерційному харчовому технікумі.
Найстарший із синів, Дмитро, здобуває освіту у Рожищенському ветеринарному технікумі-коледжі. А восьмикласник Миколка доїжджає на навчання у Переспу. Меншенькі шестикласник Михайлик та четвертокласник Іванко п’ять днів на тиждень живуть у Маяківському ліцеї-інтернаті, а приїздять додому на вихідні. Як усі позбираються, то дім ходить ходором, йдуть у хід подушки – і потерпають через їхні баталії мамині вазони. Зате як готують гуртом обід, то у них усе виходить швидко, бо навіть найменшенький, Кирилко, допомагає.
Сім’ї зараз сутужно. Батько не може на своєму столярному ремеслі заробити. Криза – мало замовлень. А довгостроковий кредит, взятий на дім, треба погашати вчасно. Та й за навчання двох доньок доводиться платити. Натомість доплачують їм, як малозабезпеченій сім’ї, всього 860 гривень. Тому у меню часто холодець, капуста, картопля, млинці, вареники та оладки. Якщо є борошно, мама сама пече хліб.
– Але борошно вже закінчується, – зізнається. – Доведеться сіяти зернові, щоб бути з хлібом. Торік засіяли двадцять сотих моркви, і нічого не заробили – гниє у льосі. Виручають овочі та консервація. Ціле літо робимо закрутки.
Свекруха Валентина Філаретівна жваво сприйняла звістку про нагородження. І чи то всерйоз, чи жартома відповіла:
– У моїх доньок по двоє-троє дітей, скажу їм, хай народжують ще, щоб теж одержали почесні звання. Але важко даються дітки, – зітхнула. – За кожним переживаєш. Сама їх гляділа і на роботу в колгосп 20 років ходила, була телятницею, ланковою. Старші мусили в садок менших відводити і забирати. Не раз недоглянутими були. Зараз легше, бо хоч платять на дітей, а тоді ніхто і копійки не давав. Дітям доводиться зараз багато у господарстві працювати, щоб щось мати. Тільки б дав Бог їм усім здоров’я.
Наостанок додає: “Якби моя сваха Олена Іванівна, Тамарина мама, жила, їй теж дали б звання “Мати-героїня”, бо народила і виховала п’ятеро дітей”.
Мирослава МАНЕЛЮК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
