Відзначили «дембель» – і вбили таксиста
Адам ПИЛИПОВЕЦЬ
Зранку у неділю про зникнення Адама Борисовича у міліцію повідомила його дочка Оксана. Вона розповіла, що напередодні батько на своєму автомобілі “Фольксваген” виїхав на роботу, як зазвичай, зайняв своє місце на стоянці біля міського автовокзалу – і не повернувся додому. Дочка була дуже схвильована, бо Адам Борисович ніколи не погоджувався на далекі поїздки і завжди повідомляв по телефону, якщо вирушав за межі міста. Хоча й таксував уже досить давно, але це не була його основна робота. Окрім того, працював на міських тепломережах. Сісти за кермо автомобіля з “шашечками” змусила необхідність додаткового заробітку. Чоловік залишився фактично єдиним годувальником сім’ї, оскільки дружина Ганна Михайлівна вісім років тому втратила працездатність через інвалідність по зору.
– Зазвичай пошук безвісти зниклих ми починаємо, сподіваючись на краще, бо всяко трапляється у житті, – розповів перший заступник начальника Володимир-Волинського міськвідділу міліції Віталій Здомищук. – Однак цього разу, коли уважно вислухали дочку, інтуїція підказала, що випадок неординарний. Тому буквально одразу оголосили розшук зниклого та його автомобіля навіть за межами області.
Завдяки свідченням колег загиблого оперативники отримали прикмети пасажирів, які останніми сідали у салон “Фольксвагена”. Запам’ятати двох хлопців було не так уже й важко. Адже з самого ранку вони крутилися на території автостанції, переходячи з одного бару до іншого, купляли в магазині горілку, цигарки. Близько сьомої вечора молодики підійшли на стоянку таксі й обрали червоний “Фольксваген” Пилиповця. Брати пасажирів йому не дуже хотілося, але чоловік таки погодився, бо їхати треба було недалеко. Колегам Адам Борисович повідомив, що відвезе хлопців у село Зимне. Тоді друзі Пилиповця бачили його живим востаннє...
– Таксував батько максимум до восьмої вечора. Це мали бути його останні клієнти. Батькові завжди щастило, раніше у нього ніколи не траплялося неприємностей на роботі, – не вірить у те, що сталося, дочка Оксана.
Та цього разу події розвивалися за жахливим сценарієм. Приїхавши до Зимного, пасажири відмовились платити. Мотивували це тим, що ніби водій привіз їх не туди, куди вони хотіли. Насправді ж влаштували сварку для того, аби відібрати у чоловіка гроші. Пасажири накинулися на таксиста і задушили його. Але розжитися нелюдам вдалося лише на кілька гривень. Тоді вбивці затягнули тіло у багажник й машиною вирушили розважатися далі. Побували у селі Масловець Любомльського району, звідки родом один з хлопців, а потім перебралися на батьківщину іншого – Старовижівщину. Зустрічалися з друзями, знайомими й продовжували чаркувати. Заночували у машині.
Завершилася подорож убивць у селі Кримне Старовижівського району. Люди помітили, що вулицями роз’їжджає побита червона іномарка без номерів, також у машини були пробиті два ліві колеса, тож вона пересувалася на дисках. Очевидно, злочинці добряче погасали сільськими та лісовими дорогами. Сільський голова зателефонував у міліцію, й на місце скерували патруль райвідділу ДАІ. Коли правоохоронці спробували зупинити машину, водій намагався втекти. Але досить швидко даішники притисли іномарку до узбіччя. Міліціонери були дуже здивовані: за кермом сидів добряче підпилий хлопець у військовій формі, а у салоні було ще двоє п’яних молодиків. На перевірку замість документів на машину водій простягнув свій військовий квиток, а у салоні валявся пом’ятий номерний знак, відірвані бампери. Коли ж міліціонери попросили водія відкрити багажник, то побачили тіло чоловіка. Вбивці так і не позбулися його.
Двоє з виявлених в іномарці хлопців – Петро, 1986 року народження, та Іван, 1989 року народження, – й були останніми в житті пасажирами Адама Пилиповця. Третього пасажира підібрали уже після скоєння вбивства. Трохи протверезівши, вони зізналися міліціонерам у скоєному злочині. Обидва звільнилися з армії наприкінці січня. Службу проходили у Яворові Львівської області. Святкування завершення “військової кар’єри” витягнуло з них усі гроші, тому, очевидно, на п’яну голову й надумали наповнити кишені, розраховуючи на “багатство” таксистів.
– Не розумію, як можна було вбити людину й цілу добу возити труп із собою. Це не вкладається у голові, тим більше, що зробили це такі молоді люди. Звідки така озлобленість на світ? Хіба вони війну бачили чи голодували? Це якісь “відморозки”. Нам доводилося працювати у ті страшні часи, коли були рекетири, і то такого не траплялося, – обурюється Віктор Потурай, директор кооперативу “Магістраль”, у якому працював загиблий таксист.
Колеги Адама Пилиповця приголомшені подією. Знають, що вбивцям світить серйозне покарання у вигляді позбавлення волі. Але кажуть, що цього замало. Воліли б, аби в Україні відновили смертну кару. Адже тільки страх за власне життя може погасити жорстокість злочинців. Можливо, в цьому щось і є, та як би там не було, змінити уже нічого не можна. Без своєї головної опори у житті залишилася сліпа жінка вбитого таксиста Галина Михайлівна, яку дбайливо доглядав. Ніхто не поверне турботливого батька дочці Оксані. Редакція тижневика “Вісник і К°” висловлює щирі співчуття родині Пилиповців, горе до оселі яких чомусь приходить занадто часто – минулого року трагічно загинув син Адама Борисовича. Кріпіться. Хай Бог дає вам сили пережити це нелегке випробування.
Сергій КРАЙВАНОВИЧ,
Волинська область
| Comments: |
