Відрікся вагітної нареченої, яку… розбив інсульт
Підпис відсутній
Таємницю відкрив щоденник
У нас була всього одна ніч для знайомства. Саме для знайомства, а не чогось більшого, про що ви подумали. Бо аби зайнятися сексом, сутінків чекати не треба. Хоча візуально одне одного знали давно: видна ведуча телебачення й відомий бізнесмен. Можливо, й на тусовках колись разом фігурували, вже й не пригадаю. Та мова не про це.
Того дня Олег Вікторович проводив благочинний вечір-аукціон – виставив на продаж кілька картин маловідомих, проте талановитих українських художників. Кошти мали піти на дороговартісну апаратуру для дитячої лікарні. Відверто скажу, ведучою він запросив не мене, а мою коліжанку. Проте Анастасія захворіла. У якості „гідної альтернативи” наш шеф запропонував мою кандидатуру.
Вечір справді вдався на славу. Виручили чималу суму, і всі раділи. Як годиться, після свята влаштували бенкет. В елітному бізнесовому колі я почувалася не надто добре, тож десь за годинку зібралася йти. Вже й шаль на плечі накинула, як раптом почула позаду голос:
– Ірино, ви хочете нас залишити?
Це був Олег Вікторович. Ніби й не випадало казати, що „так”, тому я ввічливо пояснила:
– У мене завтра ефір, треба встигнути відпочити від гамірної компанії.
– Добре, ходімо, – сказав він і повів мене до... свого автомобіля.
Ми зникли по-англійськи. Олег (ми швидко перейшли на „ти” й обмінялися дружніми поцілунками) повіз мене... Ні, не до себе додому, не в готель і не на розкішну дачу. Ми приїхали у парк. Ще ніколи не гуляла посеред ночі у такому місці. Можливо, саме ця атмосфера й спонукала нас до відвертості. Я розповіла про свій невдалий шлюб і про доньку, яка вже навчається у першому класі, а він – про першу дружину, яка зазіхала на розкоші й тягнула з нього останні жили. Дивно було це чути – своє скандальне розлучення з телеекранів він ніколи не коментував. Тільки чула, що благовірна майже нічого не відсудила і потім довго собі лікті кусала. Олег розповів, що не так давно його син одружився і він ось-ось стане дідусем. А тоді якось нервово додав:
– А ще у мене донька є. Тільки вона про моє існування не знає... Та й про неї від мене ще ніхто нічого не чув, – і очі блиснули слізьми.
...До світанку залишалося всього кілька годин. Олег відвіз мене додому. А коли вже виходила з авто, простягнув записник. Я спершу не зрозуміла, що це: книга чи блокнот мені у подарунок? Та він випередив запитання.
– Ось, мій щоденник. Почитай. Сподіваюся, ти мене зрозумієш.
Чи могла вже заснути? Гортала сторінку за сторінкою, а в голові наче крутився кінофільм з героями цього щоденника.
„Це дивне створіння не дає мені спокою. Її довге волосся, груди, що випинаються з-під скромної, проте такої чудової сукні. А очі? Я божеволію, щойно бачу її за вікном свого офісу. Я закохався через скло. Чи може таке бути? Їй десь двадцять. Мабуть. А мені через місяць вже 49 стукне...”
„Вчора вибіг, як той хлопчак, їй назустріч. Ледве не збив дівчину з ніг біля самісінького входу. Від несподіванки Неля (ми навіть познайомилися!) випустила сумку. Запросив на каву. Стільки хороших емоцій! Я просто літаю! Хочу, аби швидше настало завтра – ми нарешті зустрінемося.”
„Їй справді двадцять. Студентка. Батьки – вчителі. Здається, втрачаю розум, коли її бачу. Ніби стільки всього хочеться сказати, а сам мовчу. Чи ж маю право їй щось казати про свої почуття? Хто я їй? Вона весь вечір усміхалася, а потім побігла на зустріч з якимсь хлопцем. На душі так пече, що хочеться кричати.”
Читала, і в уяві малювала момент, коли він врешті зважився своїй Нелі освідчитися. Наче бачила її розгублений погляд, помітила, як вона вихопила свою долоню з його рук і пішла, повторюючи, що у неї є кавалер, а він, Олег, може бути лише другом чи й навіть просто добрим знайомим. Читала, як відчай відбирав у нього здоровий глузд, як пристрастив до віскі, змусив забути про сина, бізнес, про все, що раніше мало для нього сенс. Бачила, як та любов руйнувала його життя.
Збезчестив, бо любив?
А наступне одкровення мене вжахнуло. Починала читати той запис – і мурашки по тілу бігли. У голові не вкладалося. Він... Він згвалтував Нелю. У деталях описав, як перестрів її біля бібліотеки, як запропонував підвезти, а потім... накинувся на це дівча, як у руках безпомічно тріпалося її юне тіло, як сльози не давали їй кричати і кликати на допомогу, як вона від болю до крові кусала губи…
Він, здавалося, отримав те, що хотів, і мав би заспокоїтися. Тим більше, Неля не заявила на нього в міліцію, не влаштувала публічний скандал і не вимагала якихось компенсацій. Вона просто наче зникла, розчинилася. Та Олег від цього тільки шаленів. Безпробудне п’янство, нічні клуби, легкодоступні жінки – ніщо його не могло привести до тями. Аж поки він одного разу випадково не зустрів Нелю біля лікарні. Було помітно, що вона вагітна. І це Олега враз протверезило.
Він побіг їй назустріч, аби попросити прощення. У голові все повторював: “Я покидьок, звір, не людина, пробач, благаю, пробач”. Однак, ставши перед її очима, занімів. Та слова не були потрібні – він впав навколішки і цілував її руки. А вона, тихо схлипуючи, прошепотіла, що це... його дитя.
Покинув помирати
Після тієї дати у щоденнику знову з’явилося кілька добрих ліричних записів. Здається, Неля пробачила йому. Чи просто не хотіла ще більше засмучуватися – була ж вагітна. Хто зна? Олег запропонував їй вийти за нього заміж. Дівчина погодилася, і через тиждень мали розписатися. Та тут чекало нове потрясіння.
“Лікар сказав, що з Нелею не все гаразд. Не з дитинкою нашою, а саме з Нелею. Я бачив, що їй стало важко ходити. Але думав, що то вагітність дає ускладнення – народить, і все минеться. Та лікар не втішив... Вона скоро перестане ходити? Не вірю! Аналізи неправильні! Господи!!!”
Вперше на аркушах його щоденника побачила звернення до Бога. Чому ми згадуємо про Всевишнього тільки тоді, коли у страшному відчаї і потрібна не просто допомога, а диво?.. А тепер Олег так щиросердно молився, каявся, просив взяти іншу ціну, але повернути Нелі здоров’я.
Та наступні аналізи були ще гірші, а через тиждень дівчина злягла... Вони ще не знали, що найстрашніше попереду.
На восьмому місяці вагітності сталося непередбачуване. Її, 21-річну юнку, розбив інсульт. Благо, лежала в лікарні – допомогу надали вчасно, й вона невдовзі прийшла до тями. Просила Олега якнайшвидше офіційно зареєструвати шлюб, викликавши працівника загсу в лікарню. Та він не поспішав. Бо злякався поєднувати своє життя з жінкою, яка може залишитися калікою.
“Вона не може цього вимагати. Не може... Тепер, коли її життя приковане до палати. А якщо вона ніколи не зможе підвестися? А якщо дитина народиться нежива? Я цього не зроблю...”
Наступного ранку він у лікарню не прийшов. А ще через день передзвонив лікар і повідомив, що у Нелі знову стався інсульт. Її терміново прооперували, аби хоч дитині врятувати життя. Олег перерахував на медзаклад певну суму у якості спонсорської допомоги, проте навідатися до Нелі так і не зміг.
***
– То у тебе маленька дочка, як я розумію? – запитала в Олега, простягаючи йому щоденник.
Він дивився на мене, наче загнаний звір. Мабуть, чекав, що таки не стримаюся і висиплюся на нього. Та не стала його картати – життя саме вчить, навіщо ще й я маю ятрити йому душу. Олег запропонував мені проїхатися на окраїну міста. Ми зупинилися біля якогось добротного приватного будинку. На обійсті біля хати рачкувала маленька білява дівчинка, а поряд в інвалідній колясці сиділа її мама. Ми постояли на іншому боці дороги кілька хвилин – і поїхали назад до міста. Це була його Неля і Софійка...
Записала Світлана РІДНА,
Львівська область
| Comments: |
