Як дід Омелян шкодливого кота провчив
Кіт Додік в діда Омеляна був нівроку. Великий рудий красень, і мишей справно ловив. Але такий шкодливий: не встигнеш відвернутися, як він зі столу вже щось поцупить і зі шматком здобичі гарчить під ліжком, як собака. Та дід Додіку все пробачав – любив вельми. Проте жбан до пори воду носить.
Тримали дід з бабою індиків, і одного з них баба запекла на Різдво. Поставила на стіл, а сама дорізала салати на кухні. Дід сидів біля столу, вартуючи індичку від кота. Згадав Омелян, що в коморі є баночка хрону. Уважно обдивився кімнату – кота не було. Мабуть, надворі. Шаснув у комору, схопив хрін і мерщій до столу. Та індички там уже не було. Заглянув під стіл, потім під ліжко. Знайшов кота і розтерзаний делікатес аж у сінях. Проклинаючи себе і все на світі, схопив тварину за шкірку, знайшов мішка, вкинув кота туди і зав’язав. План покарання визрів миттєво. Зайшовши тихенько у хату, одягся, взяв рушницю. З котом у мішку пішов у поле. Собака, побачивши хазяїна з рушницею, і собі побіг за ним. Серед поля дід зупинився, звів курок на рушниці і почав розв’язувати мішок. Та однією рукою робити це незручно, тому затиснув рушницю між коліньми і почав розв’язувати двома руками.
Кіт вискочив з мішка, як ошпарений. На нього у ту ж мить кинувся собака. Кіт з переляку вискочив діду на спину і видерся на голову. Омелян почав здирати з голови разом із шапкою ненависну тварину. Рушниця впала на землю – і гримнув постріл. Собака заверещав, закрутився дзигою по полю, а кіт чкурнув у бік корчів. Дід Омелян, піднявши рушницю і витираючи кров з потилиці та вух, поплентався до хати. Собака, кульгаючи, прибіг увечері і, як потерпілий, отримав недоїдки розтерзаної уже індички. Кота Додіка не було з тиждень, а тоді з’явився на горищі хліва. З часом він з дідом помирився. І досі обоє пильно вартують стола.
Валентин ПОДШИВАЛКІН,
Волинська область
| Comments: |
