Тридцять років на службі волинської пошти
Ярослав КРАВЧУК
– Фактично усе своє життя Ви віддали зв’язку. Якби повернути час назад, чи пішли б тим же шляхом?
– Коли я вступав у Львівський політехнічний інститут, професія радіотехніка вважалася дуже престижною. Це була одна з найзатребуваніших спеціальностей, тож при вступі у вуз конкурс був чи не найвищий. За ці роки, що я у сфері зв’язку, приємно озирнутися назад, на те, що зроблено. Пошта живе, працює, нарощує матеріальну базу, словом, динамічно розвивається. А зроблено немало. Ми провели реконструкцію фактично в усіх приміщеннях районних вузлів зв’язку, відділень зв’язку, майже усюди вирішили проблему з опаленням, оновили транспорт для перевезення пошти.
– За підсумками минулого року, волинська пошта зайняла перше місце з росту тиражів з передплати. Мабуть, непросто досягати таких високих показників?
– Так, минула передплатна кампанія проходила складно. Відчувається, що криза торкнулася волинян. Але, незважаючи на це, ми не тільки повністю набрали тиражі попереднього року, а й збільшили кількість передплачуваних видань. І справді стали тут лідерами. А в цілому за результатами проведення передплатної кампанії наша дирекція посіла шосте місце в Україні.
– Що б Вам хотілося змінити на пошті?
– Це досить складне питання. Процес вдосконалення безперервний. Хочеться, щоб поштовий зв’язок в Україні працював добре, щоб пошта мала підтримку з боку держави, щоб люди, які тут працюють, отримували гідну заробітну плату (нині вона зовсім невисока) і були задоволені своєю роботою. А колектив у нас дійсно хороший. Є працівники, які трудяться тут 25, 30 років, є й такі, котрі приходять буквально зі шкільної лави і залишаються аж до пенсії.
– Віриться, що Вам уже шістдесят?
– Ні, не віриться, не відчувається. Й тут немає нічого дивного. Бо, незважаючи на вік, кожен у душі залишається молодим. Проте факти – річ уперта. З одного боку те, що маю вже шістдесят, приємно, бо ж багато зроблено. А з іншого – трохи сумно.
– Якими, окрім роботи, є Ваші найбільші особисті здобутки?
– У мене прекрасна сім’я – чудова дружина, діти, невістки, онуки. Радію, що обидва сини є кандидатами наук, викладають у Луцькому технічному університеті. На усі свята збираємося разом, цілою родиною. А на вихідні ми з дружиною забираємо онуків до себе. І не тільки, щоб дітям дати відпочити – ми ж самі так відпочиваємо.
Чи всього вдалося досягти, про що колись мріялося? Переважно. Адже людина так влаштована, що завжди прагне більшого, ніж має. Ви запитували, якби був другий шанс, чи хотілося б щось змінити? Можливо. Та можу з упевненістю сказати, чого б ніколи не змінив: я б став на рушничок щастя зі своєю дружиною і пішов би працювати на пошту.
Наталія КРАВЧУК,
м. Луцьк
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
Редакція «Вісника і Ко» вітає ювіляра. Зичимо міцного здоров’я, добробуту й усіляких гараздів.
| Comments: |
