П’ятдесят пологів у рік приймала сільська медичка
Людмила ШКУТ
Родом вона з Гощанського району. Після закінчення медичного училища у 1955 році приїхала за розподіленням в село Любахи. “Відтоді стала полішучкою”, – усміхається моя співрозмовниця. Через п’ять років вийшла заміж.
– Мені вже 76-й рік. Пропрацювала на одному місці і фельдшером, і акушером. Знаєте, чого така жвава? Бо все життя пішки ходжу, бувало, за день і 20, і 30 кілометрів долала. Не раз доводилося добиратися на виклики в таку завірюху, що світу білого не видно. Добрий хазяїн собаку на вулицю не вижене, а я мушу йти, бо в когось біда. Взувала биті валянки – і бігом, бо чиєсь дитя горить від високої температури. Отака-то була робота. Ні вихідного, ні свята. Тільки прийшла, лягла спати, вже чую – собака гавкає, хтось стукає у вікно: “Сергіївно, рятуйте!” І знову біжу. З усіма добавками за вислугу років заробила аж 700 гривень. Вже другий місяць таку пенсію отримую.
– А пологів багато прийняли? – цікавлюся у медички.
– Раніше у двох селах – Любахи і Чудля – за рік народжувалося 50 і навіть більше діток, – відповідає Людмила Сергіївна. – Щотижня було немовля, не те, що тепер – п’ять на рік.
Всі пологи акушерка приймала в селі: спочатку вдома у породіль, а згодом у медпункті зробили палату. Це вже в 60-ті роки стали добиратися в лікарню у Рафалівку. На чому тільки не возили тих жінок: на підводах, санях, коли в колгоспі з’явилася техніка, то на тракторі чи на машині. Дорогою всяке траплялося:
– Якось довелося везти породіллю трактором у лікарню, – пригадує Людмила Шкут. – Настелили на кузові соломи і сидимо з нею. Якраз все розтануло, і така кваша, що не пройти, не проїхати. За селом Суховоля трактор загруз у ямі – і все. А в жінки вже почалися перейми. Ніч, нічого не видно, грязюки по коліна. Рвав-рвав тракторист того трактора, не може виїхати. Злазимо ми з нею з того причепа і йдемо помаленьку в Суховолю. А жінка вже ось-ось має родити. Добралися до колгоспної контори, розбудили сторожа. Зателефонувала я на швидку допомогу і прошу, щоб швидше приїхали, бо вже родить. Пригналися вони, розвернулися біля контори, і тільки рушили, як влетіли в яму і загрузли. Шукаємо місцевого тракториста. Розбудили його, він завів трактора, витягнув ту “швидку” – і нарешті повезли породіллю у пологовий будинок. Тоді Надія Годунок благополучно народила двох хлопців – Василя і Анатолія.
А що тієї ночі пережила сільська акушерка, то не можна передати словами. Зараз важко порахувати, скільки таких епізодів було у її житті.
Кость ГАРБАРЧУК,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
