Григорій чубай – оригінальний поет, батько талановитого співака тараса чубая
Григорій ЧУБАЙ (1962 рік)
Йому не вдалося вступити до Київського університету через виступ перед пам’ятником Тараса Шевченка, де він намагався трактувати твори Кобзаря не так, як офіційна пропаганда. Працював на радіо у місті Радивилів. Після написання антирадянської та антиімперської за сутністю поеми “Вертеп” приїжджає до Львова, де з великим успіхом її читає у середовищі молоді. Там знайомиться з подружжям Калинців – Ігорем та Іриною, братами Горинями, В’ячеславом Чорноволом, Віктором Морозовим. Друзі та близькі називають поета Грицьком, як він сам волів. Після зближення з “антирадянськими елементами” у Григорія Чубая починаються обшуки та переслідування, інспіровані КДБ. У 1970 році одружується та залишається жити у Львові. Організовує та видає “Скриню” – один із перших самвидавівських журналів України, де друкуються твори Чубая та його друзів.
У 1972 році кадебешники проводять обшук в будинку дружини Галини. Кількаденне перебування в КДБ спричинили до глибокої депресії, а виснажлива фізична праця вантажника – до розладу здоров’я. Важкі матеріальні умови змусили Чубая працювати деякий час і на будовах Сибіру, що майже повністю зруйнувало його здоров’я. У 1979 році Григорій Чубай блискуче складає іспити до Літературного інституту імені Горького в Москві. Відвідував семінари Анатолія Жигуліна, який назвав його найсильнішим на своєму потоці. 16 травня 1982-го Григорій Чубай пішов з життя. Йому було лише 33 роки. Поховали поета на Си-хівському цвинтарі. За клопотанням родини та Львівської організації Спілки письменників України Львівська міська рада дозволила у грудні 1995 року перезахоронити останки поета на Личаківському цвинтарі. 15 вересня 2007 року на могилі поета встановлено пам’ятник. Тільки посмертно його прийняли до Спілки письменників України.
Своїми спогадами про поета поділився друг дитинства Григорій Павлюк, який зараз очолює управління Пенсійного фонду в Радивилівському районі Рівненської області:
– Від Грицькової хати в Березинах до моєї – метрів триста навпростець. З одного боку стежки – колгоспне поле, з другого – людські городи, що туляться до обійсть. Взяв я в батька велосипед, їду до Чубаїв. Домовилися, що в Гриця, як старшого з-посеред нас, збереться вся наша футбольна команда – поїдемо до сусіднього села Курсики, бо заповзялися з тамтешніми хлопцями на матч. Такі виїзди до “чужих” особливо запам’яталися. Ціле літо серед домашніх обов’язків Грицька, моїх і його друзів було випасання корів. У Григорія мати не могла похвалитися здоров’ям, хворіла, так що йому цей обов’язок випадав навіть частіше, ніж іншим. Гнали худобу “на колгосп”, де великий вигін. Поряд – старі склади міндобрив, комори, де можна і в піжмурки пограти. Звідси рукою подати до колгоспної кузні, туди забігали часто. І просто з цікавості, і тому, що ковалював там Гриців дядько – Пилип Гетьман. Здавався коваль якимось чарівником, що вміє і вогонь упокорити, і метал зробити податливим, наче глевка глина. Мабуть, отам, біля горна й ковадла, Григорій Чубай ще підлітком теж набирався поетичного світочуття і світосприйняття. Неспроста часто брав із собою на вигін книжки, зачитував нам ті місця, які йому припали до вподоби. Запам’яталося, що ще в середніх класах, коли ми навчалися у Довгалівській восьмирічці (у різних класах, бо Грицько був старший), знав він напам’ять вірші Тараса Шевченка. Приносив “Кобзаря” і на луг. Читав уривки з поем, і та поезія чомусь проймала більше, ніж почута на шкільних уроках. Здається, тому, що вмів Чубай декламувати з пристрастю, яка не залишала нас байдужими. Любив він і малювання. Олівцем нашвидку накидав пейзажну замальовку, показував нам. Але більше подобалося, коли пропонував котромусь: “Ану, посиди-но, я тебе змалюю”. Ми зазирали, як воно в нього виходить, і зачудовано ойкали, коли з-за рисок і штрихів на папері проглядало щось живе, схоже на товариша. І все ж найчастіше спільний час на вигоні віддавали футболу. Грицько був нам і за тренера, і за капітана команди, бо таки вправно володів м’ячем. Мав коренасту статуру, кривуваті “футбольні” ноги, через що ми над ним іноді й кепкували. Коли вже з літами доля розвела нас різними дорогами і Чубай жив у Львові, якось у Березинах, зустрівши мене, розповідав, що грає в армійській команді.
Володимир ЯЩУК,
м. Радивилів,
Рівненська область
Один з найвідоміших творів Григорія Чубая – “Коли до губ твоїх лишається півподиху”. Він став популярною піснею у виконанні його сина – вокаліста групи “Плач Єремії” Тараса Чубая:
Коли до губ твоїх лишається півподиху,
Коли до губ твоїх лишається півкроку –
Зіниці твої виткані із подиву,
В очах у тебе синьо і широко.
Щось шепчеш зачаровано і тихо ти,
Той шепіт мою тишу синьо крає,
І забуваю я, що вмію дихати,
І що ходити вмію, забуваю.
А чорний птах повік твоїх здіймається
І впевненість мою кудись відмає.
Неступленим півкроку залишається,
Півподиху у горлі застрягає...
| Comments: |
