А у нас ще у хаті газ… А у вас?
Радіти і пишатись? Чи бідкатись і плакатись, живучи в постійному страху перед непередбачуваними ”газовими атаками” з боку ”братньої” сусідньої православної Росії? Думаймо…
”Заступи, спаси і охорони нас, Боже!” – звертаюсь зі щирою молитвою, знаючи, що нею всі газові питання розв’язати не вдасться. Дивує, що принишкли, неначе миші, наші такі бойові державні керманичі. Невже впевнені у перемозі?
Сьогоднішнє становище на ”газовому фронті” не хвилює хіба що немовлят. Після гучної чергової заяви з боку російських посадовців щоразу торкаюся батарей: чи не охололи зовсім? Дивлюсь на покази кімнатного термометра, чи не падають донизу стабільні ось уже кілька десятиліть мої +17оС? Поспішаю на кухню: чи можна буде запалити газ... Даремне його не спалюю, економлю і щиросердечно зізнаюсь ”Газпрому”, ”Нафтогазу” та усім іншим ”газам”, що красти паливо ще не навчилась.
Коштує мені щомісяця ця газова послуга – скип’ятити воду в чайнику і не замерзнути взимку – майже дві третини місячної пенсії. Торгуватись з постачальником-монополістом вважаю марною справою, бо відповідь передбачувана: газ дорогий, а буде ще дорожчий.
Посміхаюсь лише жартівникам, які пояснюють дорожнечу палива: ”Для українців газ дорожчий, ніж для європейців, бо він свіжіший”. Ми ж справді його одержуємо від Росії чи то від Туркменістану першими. Якщо ж доведеться ”Газпрому” сплачувати “найсвіжішу” ціну – 450 доларів за тисячу кубометрів газу, то буде не до жартів. Ціновий тягар, зрозуміло, ляже на плечі споживачів, і я знову залишусь з високими комунальними тарифами заради чиїхось комерційних інтересів. І ніякий газовий чиновник не розтлумачить мені, яка справжня собівартість отого кубометра газу.
– А у нас на кухні газ! А у вас?
– А у нас – водопровід!
Для когось ці ”досягнення” стали звичними, а для багатьох так і залишаються нездійсненною мрією. Чи не тому, якщо газифікується село, висвітлюється ця подія як надзвичайна, як колись польоти в космос чи великі наукові відкриття?
Хоча варто не забувати: якщо у хаті грубка і дрова, торф чи кам’яне вугілля, то атаки газових воєн не будуть страшилками. А коли у дворі ще й криниця з чистою джерельною водою є, то ніякий водопровід не стане цій воді конкурентом навіть з використанням найдорожчих фільтрів.
Я виростала в такій хаті, а поруч, майже через наше подвір’я, була прокладена труба, по якій ”качали газ” на продаж в країни так званого соціалістичного табору. Це було політичне паливо, як тепер кажуть, бо коштувало копійки. Газифікували моє село набагато пізніше. Та батьки категорично відмовилися від того ”голубого вогника”, бо цивілізаційним ”благам ” не довіряли.
Нинішньому поколінню зрозуміти це важко. Тому залишається сподіватись і чекати, що з часом наука допоможе винайти паливо, альтернативне газовому, яке мусить стати безпечнішим, дешевшим і зручнішим у користуванні. А пришвидшити роботу науковцям, сподіваюсь, допоможе цей сумнозвісний “Газпром”.
Проте чим би не закінчився нинішній ”газовий спалах”, кожному стає зрозуміло: у цій темній палаючій війні між Росією та Україною, яка ”осіяла” частину Євросоюзу, задіяні ще темніші сили – велика політика і великий бізнес.
Ми ж цим “господам” потрібні як електорат. Не виключено, що газові трюки, катавасії чи скандали – це новітні удосконалені передвиборні технології. Тому газовий факел ще горітиме, освітлюючи шлях виборцям. Винахідники ж технологій пишатимуться:
– А у нас в России газ! А у вас?
– А у нас – газопровод! Вот!!!
Хто ж виграє? Адже труба без газу – ніщо, як і газ без труби! Домовляйтесь, панове! А то буде всім одне – труба…
Галина Шафета, м. Луцьк
P.S. «Газова» тема зараз найактуальніша, тому хотілося б почути думку наших читачів стосовно того, як вони оцінюють нинішню ситуацію у газових відносинах між Україною та Росією.
| Comments: |
