Глухоніма жінка малює картини, шиє іграшки та робить дива з бісеру

Божена Сусь з Лісняків Старовижівського району на Волині не чує, як співають птахи, як хлюпоче вода в річці, не спроможна помилуватися дзвінким голосочком свого синочка. Вона не може передати словами свою любов оточенню, бо не може й говорити. Обділивши жінку слухом і мовою, доля щедро нагородила її іншим – хистом до малювання. А ще вона майстерно шиє іграшки, ліпить з пластиліну, займається бісероплетінням. Про таку, як вона, кажуть: “Має золоті руки...”

Божена Сусь родом із Рожища. Шість років тому в село Лісняки вона прийшла за невістку. Микола Сусь якось побачив у знайомої фото гарної дівчини. Конче захотів з нею зустрітись. Його не злякало, що незнайомка глухоніма, адже й сам Микола мав великі проблеми зі слухом. Він закінчив училище і працював шевцем у Володимирі-Волинському. Однак після трьох років роботи за швейною машинкою зір у хлопця почав падати.
– А якось Микола повідомив, що хоче приїхати до нас зі своєю дівчиною, – розповідає його мама Любов Володимирівна. – Звісно, попередив, що Божена не чує й не говорить. Я дуже переживала: і як я буду з нею? Як спілкуватимемося? Але одразу ж, коли познайомилися, Божена припала мені до душі. Тепер і я її розумію, і вона мене.
З чоловіком Божена розмовляє мовою жестів. Подружжя з повагою ставиться одне до одного.

– Я тільки боюся, коли вони йдуть в ліс, – каже Любов Володимирівна. – Адже, не доведи Господи, заблукають, то й не догукаєшся до них. Бо Микола чує тільки з допомогою слухового апарата. Тому завжди наказую, щоб ягоди, гриби збирали десь неподалік дороги, аби у зазначений час вже були вдома, бо дуже переживаю за них.
Саме ягоди і служать сім’ї додатковим підзаробітком. Пенсії, яку отримують Сусі-молодші як інваліди по слуху (Божена має другу групу, Микола – третю), на все необхідне не вистачає. Доводиться утримувати чимале господарство. Обробляють городи разом з батьками, утримують худобу, птицю. Любов Володимирівна, яка 36 років відпрацювала в колгоспі телятницею, переконана, що в селі без підсобного господарства не проживеш.
А от коли є вільна хвилина, Божена бере до рук олівець чи пензля і малює. Дехто в селі сміється з її захоплення. Але молода жінка не уявляє свого життя без улюбленої справи. Її картини – не якась там “мазанина”, а таки справді вражають, змушують задуматись. Особливо хвилює глядача релігійна тематика. Власне, вона й переважає у її творчому доробку.
– Ми часто в музеї виставляємо роботи людей з обмеженими фізичними можливостями, – розповіла Лідія Лестовнича, директор Старовижівського краєзнавчого музею. – Виставку Божениних картин відвідало вже 400 людей. Не було жодного байдужого. Коли, наприклад, дивишся на картину “Пробудження”, де зображено олівцем весну, чи на “Троянду” (квітка ніби зависла в повітрі і є символом небесної любові), чи на картину “Фрегат” (до речі, такі були тільки у XVIII столітті), то дивуєшся, звідки в молодої жінки таке глибинне і реалістичне бачення світу? Адже вона не чує, не говорить, не вміє добре писати-читати... А от до картини “Оленятко” відвідувачі виставки навіть пробували доторкнутися. Кажуть, що це символ дитинства. А мені видається, що це ніби душа самої Божени: довірлива і ніжна.

…Ось на нас з клаптя паперу дивиться стражденна жінка часів перших християн. Поряд – картини “Після Голгофи”, “Муки Христа”. Твори вражаючі... Представлені на виставці й вироби з бісеру, де відображена українська та японська культури. Поряд – іграшки, котрі Божена Сусь виготовляє своїми руками. Притому такі добродушні, що від них не відмовився б жоден малюк.
– І хотілося б, щоб про нашу Божену більше знали, можливо, хтось би їй допоміг матеріально. Адже багато її картин навіть без рам і скла, просто на папері, – зазначила директор музею.
– Всі матеріали коштують тепер дуже дорого, – додала у розмові свекруха молодої жінки Любов Володимирівна. – Поїхала якось Боженка до батьків у Рожище, надивилася там раму, а ціна – за п’ятдесят гривень. Хіба ж на пенсію накупишся?
Тому поки що всі свої твори майстриня акуратно складає у папку. Буденні клопоти не завжди дозволяють зайнятися улюбленою справою, котра нічого, окрім матеріальних витрат, поки що їй не приносить. Але хто може заглянути в душу сільської художниці? Адже саме там і створюються її образи, а вправні руки змальовують все на папір.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

Від редакції:
Колектив редакції “Вісника і Ко” передає Божені Сусь кошти на придбання рам для її картин. Сподіваємось, що знайдуться небайдужі люди, які також допоможуть талановитій художниці. Гроші можна передати через редакцію або вислати прямо Божені в село Лісняки.
Божена СУСЬ з чоловіком

• Нравится
•