Вишневецькі – засновники січі і розбудовники наддніпрянщини
Вид палацу з боку церкви
Загалом можна сказати, що період від Галицько-Волинської держави, яка набрала сили після розпаду Київської Русі, пізніше Великого Князівства Литовського і Речі Посполитої чи не найменш відомий. А це майже чотири століття (від XIV до XVIII), які формували українську державність і мали визначних особистостей. Нам і цю історію подавали “з московської колокольні” – перекручену й затавровану. Чи не єдиний відомий герой того часу – Богдан Хмельницький і рід князів Острозьких. Звісно, Богдан – це постать в українській історії, та як би його не подавали, а він добряче долучився до приєднання України до Москви, а отже, й до подальшого її руйнування.
Отже, першим у Вишнівцях у XIV столітті з’явився новгород-сіверський князь Дмитро Корибут (син князя Литовського Ольгерда Гедиміновича). Незадоволений діями щодо поділу земель, Дмитро підняв повстання проти двоюрідного брата Вітовта Великого князя Литовського. Втративши тоді новгород-сіверські володіння, він отримав землі на Кременеччині й Поділлі. Перший замок, який став родовим гніздом, у містечку Вишнівець закладений 1395 року. Його син Зигмунд був намісником Чеського королівства. А Федір – прихильником Великого князя Литовського Свидригайла Ольгердовича – продовжив рід Корибутів-Вишневецьких (внуки Дмитра уже називають себе Вишневецькими), нащадки якого князі Збаразькі, Корецькі, Воронецькі заслуговують на окреме видання. Ми ж зупинимося на деяких постатях Вишневецьких.
Відомо, що ці князі мали величезні володіння як на Правобережжі, так і на Лівобережжі України. Представники роду брали шлюб з представниками правлячих європейських династій, а також обіймали найвищі державні посади. Литовський за походженням рід ослов’янився, прийняв православ’я і навіть після прийняття Люблінської та Брестської Унії довго залишався православним.
Князі Вишневецькі – відомі захисники держави від татар. Жодна битва у XVI-XVII столітті не пройшла без їхньої участі. А у квітні 1512 року відбувся великий бій під самим Вишнівцем. З одного боку – військо литовське й польське під командуванням Костянтина Острозького, в якому був Михайло Вишневецький, з іншого – 26-тисячна орда Манглі-Гірея. Татар тут розбили вщент.
Княже багатство – по всьому світу
Останній нащадок цього великого роду – Михайло Сервацій Вишневецький, Канцлер Великий Литовський, гетьман Великий Литовський, рейментар військ литовських. Після смерті батька його мати вийшла заміж за князя Дольського (саме через неї Мазепа підтримував таємні зв’язки з польським королем Ліщинським і шведським Карлом XII). Цікаво, що Сервацій одружився на доньці князя Дольського. Мазепа був навіть у нього за кума, відвідавши їх 1705 року на хрестинах у маєтку в Білокриниці (про який писали у травні 2008 року). На початку війни Сервацій був на стороні Петра I, та коли шведи підкорили Польщу, він присягнув королеві Карлу XII. Петро І, довідавшись, що Сервацій і його мати підтримували зв’язок з Мазепою, хотів його показово стратити. І той втік аж у Париж. Повернувся на батьківщину 1720 року у фактично зруйнований замок, який вже неодноразово відбудовувався. (Ще 1672 року, коли Дорошенко перейшов під протекторат турецького султана, 100-тисячна турецька армія три місяці тримала Вишнівець в облозі. Зрадники відкрили ворота, і його разом із замком зрівняли із землею). Знаючи, що він останній нащадок цього роду, Сервацій вирішує знову тут звести палац у стилі ренесансу, подібний до Версальського. Та встиг за життя збудувати лише центральну частину. Від трьох дружин з найбагатших родів Дольських, Чарторийських, Радзивілів він мав шестеро дітей, та четверо синів померли малолітніми. Після смерті Михайла Сервація у 1744 році сюди приходить його зять – граф Мнішек, представник теж відомої польської шляхти. Він добудував палац і маєток, що зберігся до наших днів.
Костомарова, який завітав сюди у 1845 році, палац вразив показовим багатством. Що міг дозволити Михайло Сервацій, не міг дозволити навіть король Речі Посполитої! Тут була величезна колекція зброї, лицарських обладунків. Вестибюль облицьований голландською плиткою – усього 40 тисяч штук, і на жодній малюнок не повторюється (той завод у Голландії є й досі!). Кімнат у палаці – понад 100. Бібліотека Вишневецьких налічувала 25 тисяч томів стародруків, десята частина яких – золотий фонд нинішньої бібліотеки імені Вернадського у Києві. Як потрапили туди книги? Графи Мнішеки проживали у Вишнівцях 100 років. 1852 року виїхали в Париж, забравши більше 600 портретів, а палац продали. Бібліотеку залишили. До 1920 року вишнівецький палац мав 9 приватних власників. Третій з них, київський голова, забрав частину бібліотеки, яку після революції націоналізували.
А за живопис з їхньої колекції тепер пропонують великі гроші. Якщо картина у європейському музеї із волинським підписом, треба знати, що вона із Вишнівця.
Дмитро Вишневецький
Або ще Байда – це один із нащадків Дмитра Корибута, народжений нібито 1517 року. У якийсь час намагався звести Річ Посполиту з Московщиною проти татар та турків, хоча Крим частіше був союзником для поляків у боротьбі проти росіян. 1553 року він будує фортецю на острові Мала Хортиця, куди починають сходитися козаки. Тобто є засновником Запорізької Січі. Півроку навіть проживав у турецького султана. Пізніше скріплює стосунки з московським царем Іваном Грозним, отримавши від нього землі та дарунки. Однак незадоволений з певних причин політикою Москви, переходить на бік князівства Литовського, що не сподобалося Івану IV, який сказав про Дмитра: “Прийшов, як пес, і втік, як пес, а шкоди від нього мені, государю, і моїй державі не було”. А от на сеймі Вишневецького приймали і вітали, цінуючи, як і раніше, дуже високо. Але крах усіх його планів підірвав сили Дмитра, і він тяжко захворів. Вже недужим вирушив у Молдовію, де почався заколот і куди бояри його запросили на господарство. Він там отримав поразку і був відправлений у Стамбул, де його 1563 року й стратили. А згодом про Байду починають створювати легенди...
Ярема Вишневецький
Ієремія-Михайло (названий на честь одного діда – Яреми Могили, що з Молдовії, і другого – Михайла Вишневецького) народився 1612 року. Цей воєвода руський надто визначна постать у Речі Посполитій. І так само, як Богдан Хмельницький – один з головних персонажів, правда, негативних, у громадянській війні 1648-1654 років. Його ми знаємо як ренегата, фаната-католика і страшного ворога українців.
Ярема рано залишився сиротою, і вже з дитинства загартував свій характер. Мав блискучу освіту, адже закінчив Львівський єзуїтський колегіум (тут вчився й Богдан Хмельницький!), пізніше вищі заклади у Римі, Падуї, вчився навіть у Болонському університеті. У Нідерландах вивчив фортифікацію (будівництво фортець). У 1631 році, ставши володарем родової спадщини (цього року прийняв католицизм), будує третій родовий замок у Вишнівцях й продовжує розбудову Задніпрянщини. Він був не лише талановитий військовий полководець, армія якого налічувала 4-6 тисяч реєстрових козаків (коли у сеймі вирішувалися питання не на його користь, він йшов туди зі своїм військом), а й досвідчений господарник. Ярема повертає землі предків, забираючи їх у Казановського, Ляща, Конецпольського, сформувавши чи ненайбільшу латифундію у Європі, відому як “Вишневеччина”. На лівобережній Україні вона налічувала 53 міста, містечка і великі села і більше чверті мільйона підданих.
Прийнявши католицьку віру, Ярема не притісняє православ’я, чому є певні історичні підтвердження. Він віддав монахам село Мгар з його доходами “на вічні часи”. Підзамкова церква у Вишнівцях (усипальниця князів Вишневецьких православних), збудована1530 року, яка збереглася до наших днів, у його заповіті так і залишається православною. За все життя Ярема не забрав жодного храму, що залишився від батьків, від православних. У той час, як на єзуїтські подавав у суд. Ось такий він “ревний” католик. Про нього як про мецената залишив спогади навіть Митрополит Київський Петро Могила. Цей княжий рід набудував по Україні сотні церков і десятки монастирів.
Відчуваючи непрості часи, він 1648 року відправляє сім’ю до родового гнізда у Вишнівець, а пізніше і сам туди пробирається через Чернігівщину і Волинь. У Житомирі отримав звістку про те, що його багатюща Задніпрянська резиденція у Лубнах і саме місто знищені. Також понищено Мгарський і Густинський монастирі, тисячі мирних жителів, які не пішли з ним. Зробив це зі своїми козаками Лисенко-Вовчур. І почалася помста... Лисенка-Вовчура Ярема таки знайшов і посадив на палю, а найбільше відомстив за ту різанину під Берестечком. Помер раптово. Чому? Цього не знає ніхто. Його найбільша вада – вмів наживати ворогів. Ярему як незалежного й непримиренного воєводу знав Хмельницький, польський король Ян Казимир, турки, московський цар. І поки він був в Україні сюди, не сунувся ніхто. Це єдиний правитель, який змусив татар тримати землю! Помер 1654 року. Його підлеглі залишили про нього спогади як про справедливого магната. А Костомаров у монографії про Хмельницького не забув сказати і про Ярему, характеризуючи його з роздобутих історичних джерел так: “Честолюбний, гордий з рівними, ласкавий з убогими, утримував бідних шляхтичів на своїх коштах, не скупився на своє придворне військо, яке від того було до нього прив’язане...” Син Яреми Міхал Томаш був королем Речі Посполитої, правда, його королівство припало на складні часи і не було надто вдалим.
Навіть ворони оминають цей палац
Вишнівець, як культурний центр Волині, перейняв естафету Острога, а потім передав її Крем’янцю. Сюди колись з’їжджалася уся європейська еліта. А 1781 року навіть збудували в’їзну браму, бо прибували імператор австрійський, останній король Речі Посполитої Понятовський і майбутній російський імператор Павло Петрович. Цікаво, що на родовому гербі (залишився при совєтах лише тому, що він високо й ніхто не наважився лізти його здерти) є хрест православний, місяць і зірка шестикутна. Місяць – символ мусульман, з якими князі воювали усе життя, а зірка – євреїв (їх тут проживало до війни дуже багато). Подорожуючи Волинню, Тарас Шевченко теж зупинявся у цьому палаці. Навіть збереглася гранітна лавочка, на якій малював свої пейзажі.
Алеї каштанів понад 200 років, не менше й липовій. Кажуть, якщо доторкнутися до відомого прадавнього дуба, усі бажання збуваються. Де була знаменита оранжерея, совєти зробили теплиці. А у князівських підсобних приміщеннях – плодоовочевий завод, відомий своїм “чорнилом” – “Золота осінь”. Краківську браму “будівники комунізму” знесли – жатка комбайна у радянські часи через неї не проходила. Зараз палац відбудовується, де планують конференц-зал, готель, ресторан – працівники музею-заповідника сподіваються на відродження тут культурного центру. Це те місце, де справді хочеться залишитися не на один день...
Навіть ворони, яких у Вишнівцях безліч, у парку Вишневецьких не гніздяться. Може, привиди князів живуть тут і досі...
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Тернопільська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
