Монголи теж люди
На 20-градусному морозі монгольські дітлахи
Поїхали через Молдову, Крим, Алтай, Казахстан. Першу живу інформацію про особливості монгольського менталітету туристи отримали від одного калмицького аксакала. Серед іншого він розповів і про те, що у Бурятії, в одному з дацанів (храмів) уже 70 років сидить у стані саматі (нірвани) один лама. „Цей феномен не афішують, тому що його не тільки важко пояснити, він взагалі виходить за межі розуміння звичайної людини, – сказав Роман Мартинюк. – Науковці, які працюють у храмі, мають докази, що лама живий: у нього функціонують органи, ростуть нігті”.
І калмики, і буряти, і монголи сповідують буддизм. Цю релігію воїни Золотої Орди вподобали у часи набігів на Китай, і вона, треба сказати, кардинально змінила психологію кочівників. Тепер монголи – напрочуд врівноважені й душевні люди. Вони ніскільки не переймаються тим, що живуть в умовах бездоріжжя, безводдя і постійної вітряності. У суворому кліматі (влітку – плюс 35, взимку – мінус 35) і старі, і малі почуваються прекрасно. За віки не зазнали змін форма, конструкція та інтер’єр монгольських юрт. Андрій Кондратьєв зробив у своєму щоденнику запис про ці житла: „Все, що є всередині і зовні, виконано з продуктів тваринництва, включаючи одяг, взуття і посуд. Багатовікова експлуатація юрти виробила її чіткі розміри і пропорції. Це розбірно-збірна конструкція вагою 300-400 кг (вантажопідйомність одного верблюда). Діаметр від 4,5 до 8 м, висота – 4-5 м, збирається і розбирається за годину. Юрта складається з кількох конструктивних елементів, і кожен з них має своє випробуване часом призначення: від збереження тепла до відліку часу доби, місяця і навіть року”.
– Нам доводилося ночувати у юрті, – каже Роман Мартинюк. – Звечора господар розтопив кізяками буржуйку, догнавши температуру всередині приміщення до плюс 30 градусів, а під ранок вона зрівнялася із зовнішньою – мінус 20... Ми з Андрієм посиніли, а монголам хоч би що. Маленькі діти бігають там надворі у сильний мороз із голими животами. Соплі до колін, а вони усміхаються... Буддизм навчив монголів сприймати життя глибоко по-філософськи, тому вони здаються інопланетянами, порівняно з європейцями. Їхні традиції незмінні впродовж віків, і на відсутність комфорту їм начхати. Багато монголів мають мобільні телефони, але на великій території степу немає зв’язку, тому трубки служать в основному предметами декору...
Проблем із спілкуванням у мандрівників не виникало, адже у Монголії непогано розуміють „общєпонятный язык”. Свого часу чимало аборигенів здобули у Союзі освіту, і за це монголи вельми вдячні росіянам. А ті нині вважають закономірним тримати під своїм контролем тамтешні родовища золота. Прикраси із нього у Монголії, до речі, коштують копійки.
Екстремалів приємно вразила й дешевизна місцевого „зеленого туризму”.
– За долар ми харчувалися цілий день, – продовжує Роман. – Монголи вживають конину (єдине м’ясо, яке не замерзає на морозі), баранину і верблюжатину, значно делікатнішу за яловичину. Популярний там бууз (великі пельмені) і сушене м’ясо. Воно сохне надворі без проблем, адже мухи у степу не водяться. Зі спиртного монголи п’ють казенну горілку, від якої швидко п’яніють. Не так давно влада заборонила ввозити на територію країни російську горілку й тютюн, але пійло все одно потрапляє туди контрабандою. Ми зустріли у степу караван із восьми „КамАЗів”, навантажених оковитою. Хлопці нас дуже виручили: везли кілька сотень кілометрів, годували і поїли. Правда, не горілкою... Надзвичайно здивувало мене те, що майже всі продукти у Монголії імпортовані, а 70 відсотків їх – українські...
Гостинні монголи жодного разу не відмовили мототуристам у ночівлі та їжі. Із чужаками вони ділилися найліпшим, окрім... жінок. Це не чукчі, що надають гостям „в оренду” своїх дружин і сестер, однак ставлення до слабкої половини у монголів не назвеш взірцевим. Жінка відіграє у цій країні мінімальну роль: лише як мати дітей монгола і безкоштовна робоча сила.
Територія Монголії значно більша за українську, але населення там – лише 2,7 мільйона, з них один мільйон живе у столиці Улан-Баторі. Обласними центрами є містечка розміром з половину нашого великого села. Народжуваність досить висока, але люди живуть мало, до 35-40 років.
Серед народних промислів у Монголії процвітають виробництво козячого пуху, вичинка шкіри, ковальство.
– Майже двомісячна подорож допомогла мені зрозуміти життя більше, ніж навколосвітня мандрівка, – підсумував розповідь Роман Мартинюк. – Ми не бачили розкошів і високих технологій, але скрізь нас приймали, як рідних. Добрих людей на світі більше, ніж злих.
Додам, що техніка, на якій подорожували екстремали, наприкінці подорожі виявилася досить пошарпаною, однак з честю витримала труднощі далекої і складної дороги.
Євгенія Ліщук,
м. Тернопіль
Фото з архіву Романа Мартинюка
| Comments: |
