Єдиний в Україні Музей Матері – у поліському селі
Ніна Ляшук у своєму музеї
Створенню музею передувала трагічна подія в особистому житті Ніни Іванівни. Її перший чоловік помер від рідкісної важкої хвороби – ніастенії. Лише чотири роки прожила з ним. Зосталася з маленьким сином. Вдруге вийшла заміж невдало, тому розлучилась, але й від цього шлюбу народила сина, тож виховувала сама двох дітей. А коли старший виріс і одружився, в сім’ю знову прийшла біда: як і його батько, він теж захворів на ніастенію. Ця підступна хвороба виявилася ще й спадковою…
Ніна Іванівна кинулася рятувати сина, та ні операція в Києві (до слова, дуже дорога, кошти на яку жінка змушена була просити в людей на столичних станціях метро та у підземних переходах), ні молитви, ні благання не допомогли…
– Не могла пережити цього горя, – зі сльозами згадує Ніна Іванівна. – Пішла в бібліотеку, у розпачі сіла за стіл. В очі впала книжка, яку син читав у реанімації. Узяла її, гортала, цілувала сторінки, впала на них головою й гірко заридала. А коли піднялася, то раптом їй прийшла думка створити в бібліотеці куточок, куди б матері, які втратили дітей, могли прийти і розрадитися…
Задум настільки пройняв жінку, що вона одразу взялася за його втілення. Непростим виявилося завдання, не вистачало матеріалів і для куточка, не кажучи вже про музей. У процесі роботи з’явилася ідея розширити куточок материнської розради до уславлення й пошанування матері взагалі. Не лише Жінки, а й Матері Божої та Матері-України.
Звичайно, без допомоги односельчан, галузевого керівництва та обласної влади справу було б важко зрушити з місця. З особливою вдячністю Ніна Іванівна згадує начальника відділу облдержадміністрації у справах сім’ї та молоді Раїсу Гулу.
– Я тоді поїхала до Житомира, маючи при собі лише течку з планом майбутнього музею. Раїса Миколаївна мене зрозуміла й підтримала. Так що додому я приїхала з коштами, виділеними на музей, так би мовити, зі стартовим капіталом. За ті гроші (2000 гривень) відремонтували приміщення, художньо оформили. А взагалі, допомагають всі: хто банкою фарби, хто грошима. Спасибі за це голові Ємільчинської селищної ради Леоніду Філоненку, місцевому підприємцю Степану Філюку.
А тепер кілька слів про сам музей (бо ліпше раз побачити, ніж сто разів почути!). Експонати умовно поділено на три групи: релігійного, символічного та історичного спрямування. Серед них цікаві репродукції ікон Божої Матері, писанки з образом Пречистої, стенди “Україна – рідний край”, “Історичні портрети жінок”, “Жінки-орденоносці”. Ну і, звичайно, експонати-раритети з побутових речей поліської жінки.
– А Вам у музеї яка найдорожча річ? – запитую Ніну Іванівну.
– Намітка моєї прабаби Наталки, виконана методом натягування та настилу – дуже важкий метод вишивання, що побутував до кінця ХІХ століття, на жаль, уже забутий поліщучками. Є в музеї і літник, якому 250 років. Хочу написати книжку про історію села. Практично вже її завершую. І коли вона вийде – буде моєю лебединою піснею, чи прощальним акордом творчості. Адже я вже пенсійного віку…
Однак, спілкуючись з Ніною Іванівною, не скажеш, що вона думає про заслужений відпочинок: в очах, у рухах ще стільки енергії! Вона не просто активістка, а голова місцевої жіночої ради. Жодне сільське свято без неї не обходиться. До речі, діяльність музею не обмежується лише екскурсіями (Ніна Іванівна часто проводить їх з допомогою учнів місцевої школи): традиційним став уже місячник вшанування Матері, який триває від першої до другої Пречистої (з 28 серпня по 22 вересня), відбуваються інші масові заходи. А гості на них з’їжджаються з усієї України.
Якось завітали в музей учасники обласної наради-семінару працівників ветеринарної служби. Були це майже всі чоловіки, та побачене й почуте під час екскурсії їх так вразило, що в багатьох на очах виступили сльози, а один з них написав згодом у їхній професійний часопис “Здоров’я тварин і ліки” статтю про музей!
Справді, серце тенькає, коли опиняєшся в атмосфері, просякнутій найдорожчим, що залишилось у тебе про матір – спогадами про неї та не виявленою до кінця любов’ю.
Микола Шмигін,
Житомирська область
| Comments: |
