Дипломовані бугаї-чемпіони
Підпис відсутній
Батько – Малий, а мати – Сливка
Над виведенням волинської м’ясної породи великої рогатої худоби працювали довгих двадцять літ 20 авторів та співавторів. Один з них – Володимир Юхимович Потапчук, котрий очолює велицьке господарство «Зоря», що в Ковельському ра-йоні.
– Офіційно порода була затверджена у 1994 році, – розповідає керівник. – У виведенні були задіяні п’ять інших порід. Ця худоба пристосована до утримання в умовах саме західного Полісся. Вона невибаглива до кормів. Добре відгодовується на літніх випасах, які ми орендуємо у Мельницькій, Новомосирській та Велицькій сільських радах.
На сьогодні у господарстві «Зоря» утримують 2500 голів ВРХ, з них 970 м’ясних корів. Власне, на м’ясо, а не на молоко, і робиться акцент. Керівник переконаний, що відгодовувати худобу потрібно саме на натуральних кормах. Товариство заготовляє сіно, солому, робить різні зерносуміші. Коли приїхали на велицьку ферму, то вгодовані бички саме обідали. Апетитно поїдали комбікорми, які їм розсипали в годівниці.
– То наші чемпіони, – гордо каже завферми Борис Кропива. – На виставці-ярмарку «Агро-2008» наш бугай-плідник Март виборов диплом першого ступеня. Бо таки красень! І батьки в нього були гарні. Фотографія батька на ім’я Малий ще й зараз зберігається у кімнаті тваринника. А мати у Марта була Сливка. У нас на кожну тварину заведена картка, де ведеться її родовід, вказується вага, тобто є всі дані, як у паспорті.
Підпис відсутній
А от інший бичок, Паркан, уже виборов диплом другого ступеня. Взагалі, велицьке господарство вродовж кількох років на агровиставках ходить у переможцях. Наприклад, у 2007 році з дипломом повернувся Цвіркун. Цей «тендітний» бичок важив понад... тонну. У 2006 році переміг Ярий. А в 2002-му дипломантом виставки став Циркуль. Такі кумедні імена своїм вихованцям придумують самі ж селяни, котрі доглядають цих велетнів. Порядкувати біля них, кажуть, нескладно, бо худобина не агресивна і дуже слухняна.
– Хоча для гарантії бичкам у нідзрях все ж робимо... пірсінг, – усміхаючись, додає Борис Петрович. – Тобто просаджуємо спеціальне кільце, на яке згодом можна накинути ланцюг. І тоді веди бугая куди завгодно.
А подорожувати вони таки звикли: кожного року вирушають до Києва на виставки-ярмарки. Перед цим на фермі починаються приготування. Доглядачі виймають пахучий шампунь і вимивають бичків, як кажуть, з ніг до голови. Тоді вони так виблискують, що не один цікавий підходить на виставці і питає: де ж таких розводять? А ще конкурсантам роблять манікюр.
– Бички мають бути представлені в належному вигляді, чисті, – каже Борис Кропива. – Обрізаємо їм копита ветеринарними ножицями. А стрижку на голові робимо польською машинкою. Так що вони у нас їдуть в Київ на оглядини, як і належить справжнім моделям. Притому так звикли до переїздів, що на машину йдуть самі.
А ще селяни розповідають, що волинська м’ясна порода худоби... бореться з вужами. Бо якщо в окремих селах поля заростають бур’янами і в них хіба що плазуни добре розводяться, то на орендованих землях «Зорі», на котрих розмістилися пасовища, порядок. Бо худоба поїдає все підряд: полюбляє не тільки траву, але й чагарники та очерет.
Знають велицьку вгодовану худобу по всій Україні. Сьогодні волинських м’ясних красенів купують аграрники зі Львівщини, Київщини, Рівненщини. І, мабуть, не шкодують.
– Бо саме з цієї худоби великий вихід м’яса, яке є дуже ніжним, – зауважив завферми.
– Хоч загалом м’ясна галузь у нас збиткова і тільки завдяки підтримці держави ми завершили рік із прибутками, – підсумував керівник господарства. – Сподіваюся, що, може, в Рік Бика щось зміниться в аграрному секторі на краще.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
