Ікони на склі
У Музеї волинської ікони відкрилася виставка “Народна ікона на склі XIX-XX століть” львівського колекціонера та дослідника Андрія Цибка. Іконопис на склі – вид народного мистецтва, який фахівці називають наївним малярством. Найбільше він був поширений у кінці XIX на початку XX століть у прикарпатських регіонах України – на Гуцульщині, Покутті та Буковині. Ікони на склі призначалися не для храмів, а для селянських хат. І називали їх не іконами, а образами. Народні майстри не завжди дотримувалися традиційного християнського канону. Пантеон святих був досить обмеженим. Найчастіше малювали образи найбільш шанованих святих: Миколая, Іллі, Юрія Змієборця, Василія. Головними жіночими персонажами були Богородиця з немовлям, Параскева, Варвара, Катерина, найбільш популярні сюжети – “Розп’яття”, “Воздвиження Хреста”.
За словами Андрія Цибка, ікона на склі проіснувала на наших теренах менше ста років. Ці образи були колись у кожній селянській хаті. Та на початку XX століття дешева друкована продукція (олеографія) стала витісняти твори народних майстрів, і згодом остаточно замінила їх у сільських домівках.
Надзвичайна крихкість матеріалу, дві світові війни та радянська атеїстична влада призвели до катастрофічного скорочення ікон на склі. “Допомогло” також народне повір’я, що тріснутий чи надбитий образ не можна зберігати в хаті, її розбивали і закопували біля помешкання.
Свою колекцію пан Андрій почав збирати у 1984 році – їздив в експедиції у прикарпатські села. За підрахунками фахівців, у музеях та приватних колекціях України збереглося всього 700 ікон на склі. На виставці представлено 45 образів – це перша спроба познайомити волинян з яскравим самобутнім мистецтвом Західної України.
Кость ГАРБАРЧУК,
м. Луцьк
| Comments: |
