Загаджують і продають Острожець
Олег ПАРХОМЕЙ
Ковбаси «гірляндами» висіли на деревах та електричних дротах
З останньою надією мешканці Острожця звернулися в нашу газету: “Декілька років тому нові власники Острожецького консервного заводу облаштували на околиці нашого села сміттєзвалище, стан якого страшно описувати. Навколишня територія нагадує фільм жахів: запах стоїть на відстані кількох кілометрів, розкидані прогнилі кури, зіпсована ковбаса, обгортки від неї розтягують по всьому селу бездомні собаки та коти. Потічки з нечистотами потрапляють у грунт, де бере початок річка Тишиця, яка впадає у Стир. Допоможіть нам знищити це вогнище антисанітарії!”
Люди у відчаї. Згадують, як не так давно після чергової “партії” відходів з ковбасні м’ясопродукти не тільки пси, а й люди зі смітника сунули в село. Тоді, кажуть, зіпсованих ковбас у кар’єр скинули стільки, що неподалік вони “гірляндами” висіли не тільки на деревах, а й на електричних дротах! Селяни роками оббивають пороги влади, сподіваючись, що хтось таки вплине на самоуправство багатіїв, та ситуація мало змінюється.
Олег Васильович зізнається, що в курсі цієї проблеми:
– Це колишній крейдяний кар’єр в урочищі Курятник, за кілька кілометрів від Острожця. Стихійне сміттєзвалище (паспорта на нього немає) там зробили багато років тому. Наші ковбасники возять туди відходи несанкціоновано. Я це знаю. Нещодавно ми видали рішення “Про призупинення експлуатації сміттєзвалища”. Але виявляється, що з ковбасні сміття все одно тихенько возять. До речі, кілька років тому власникам підприємства під відходи виділили земельну ділянку площею 80 сотих за 25 кілометрів від села. Але вони нею не користуються. Щодо кар’єру у Курятнику, то оскільки ця земля знаходиться за межами нашого населеного пункту, то відповідальність за неї несе районна адміністрація. Але у нас є пропозиція: по-перше, повинен бути паспорт (відповідно, дозволи усіх служб), по-друге, рішенням районної ради передайте нам його як об’єкт. Щоб наводити там благоустрій, має бути передбачене фінансування.
Футбольне поле роздали… під паї?
Не стихає мова в селі після продажу будинку культури. Кажуть, у двоповерхове приміщення колись “вбахали” багато грошей. Вже навіть плафони повісили! Та здати його не встигли. Люди дуже швидко, як миші, добро розтягнули. І будівля залишилася напівруїною…
Продажем цього приміщення Олег Пархомей хвалиться:
– Ми продали незавершений будинок культури у травні 2007 року. І отримали непогані гроші: понад 159 тисяч гривень – за одну частину, 22 тисячі – за котельню, і ще 70 тисяч гривень благодійних внесків. А що в селі ходять різні чутки, то підстав нема, усі документи в порядку.
– На що пішли ці кошти?
– Ми зробили ремонт у дитячому садочку.
– Що буде на місці будинку культури?
– Моє особисто бажання, щоб взагалі нічого не було. Адже там колись стояла церква, і біля неї були захоронені священики.
Селяни нарікають, що зменшився місцевий стадіон – начебто одне футбольне поле віддали під паї. Олег Васильович пояснив, що це не зовсім так. Адже згідно з документами, стадіону, як такого, нема, бо не виділено меж земельної ділянки! Тобто і віддати неіснуюче на паперах, проте десятиліттями витоптане гравцями футбольне поле він теж не міг. Комусь із селян просто доділили “вільну” землю…
Півроку «кланялася», аби віддарувати дітям власну землю!
Глибоко обурена позицією сільського голови і 69-річна пенсіонерка Анастасія Серкіс. Каже, півроку вона терпіла митарства через своє бажання подарувати дітям свою землю і хатину.
Річ у тім, що у власності Анастасії Павлівни є дві земельні ділянки. Одна – одразу біля хати, а інша – за кількасот метрів, на пагорбі біля річки. От саме через ту ділянку і розпочалася тяганина.
– Там у мене маленький клаптик землі, всього 6 соток. Але ж вона близько біля моєї хати. Хоч землі небагато, та мені зручно і велосипедом доїхати, і возиком якийсь врожай привезти. Тільки я почала оформляти документи на дарування, як мене стали вмовляти відмовитися від тої землі і взяти замість неї іншу ділянку. Возили по різних місцях. Пропонували то далеко від хати, то такий обліг, що туди увійти страшно. А тут земля роками вироблена.
Виявляється, інтерес до неї є в однієї сусідки пенсіонерки. Фактично ділянка Анастасії Павлівни вклинюється у володіння пані Галини. Зрозуміло, що хочеться біля хати мати гарний клапоть землі і не виводити паркан буквою “П”, оминаючи чийсь наділ. Але ж для того існує інший спосіб, аніж гризти нерви нещасній жінці (закон же на її боці!). Можна було просто купити ці кілька соток.
– Мені пропонували гроші за цю землю, – зізнається Анастасія Серкіс. – Всього дві тисячі гривень. Хіба то гроші? Я відмовилася. І мене почали ганяти – то землеміра знову клич, то стовпчики став, то міняй їх, бо “межові знаки” не такі… А сусідка вперлася, і документи мені не візує. Нема її підпису – не ставить свій і голова. Стільки здоров’я забрали! Ще й стидив мене голова, що я роблю неправильно. Мовляв, така мала ділянка, а я її дітям дарую, позорюся. Я йому відповіла, що якби у мене були гектари, дарувала б гектари. А так дарую, що маю. Пустирник та валер’янку п’ю, і знову йду на прийом. Хіба можна так знущатися? То я не витримала і поїхала до Млинова у земельний відділ. А коли після того знову прийшла до нашого сільського голови на прийом, то він мені сходу: “Вам Млинів не поможе! Хоч до Президента їдьте. Я йду в Європу”. Не хотіла йому казати, куди ти йдеш…
Та Млинів, схоже, допоміг. Олег Васильович після дзвінка з райцентру таки підписав жінці документи. Хоч візи її сусідки не було…
– Був дзвінок, щоб погодити те питання. Я Анастасії Павлівні так і сказав: “Дякуйте, що у Млинові є такий начальник відділу земельних ресурсів”.
Що тут ще можна сказати? Зазналися, зажиріли, розпоясалися… Дуже правильно виправдовується і пояснює проблеми голова. Але ж часто їх вирішення нема! Кому завтра простий селянин з Острожця має дякувати, аби змилостивилися над його скромним проханням чи допомогли подолати буденну проблему?
Наталія КРАВЧУК,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
