Столяр, муляр, педагог…

Легше, мабуть, сказати, чого не вміє робити 66-річний Іван Федосійович Каленчук із села Красногірка Чуднівського району, бо перелік професій, які він опанував  за своє життя, далеко не повний: радіомайстер, столяр, швець, муляр, штукатур, тракторист, комбайнер, пасічник, музикант  і педагог... без диплома.Від весни до осені у дворі в нього літають бджоли, сідають на обличчя, руки, залітають у хату. Домочадці до них звикли:  невеличка пасіка просто під вікнами оселі. Пасічникує ж Іван Федосійович майже півстоліття. У свій час був навіть районним інспектором з бджільництва. Але коли заходиш  до помешкання Каленчука, то передусім погляд затримується на дверях, оздоблених оригінальною різьбою. І двері, і різьба на них, звісно, – робота його рук. Втім, і вся хата – це також результат його рук, починаючи з  фундаменту і закінчуючи карнизами над вікнами. Адже, крім столярки, він уміє і мурувати, і грубки класти, і штукатурити… Крім власного, звів ще й близько тридцяти дерев’яних будинків у своєму та навколишніх селах. Ну, це не дивно, адже за спеціальністю він будівельник – закінчив технікум у Житомирі. Цікаво інше: 28 років пропрацював учителем праці у школі, не маючи педагогічного фаху! А потрапив до школи, можна сказати, випадково: не знайшлося в рідному районі, куди повернувся після технікуму, роботи для техніка-будівельника.
На початку сімдесятих закінчив ще Житомирське радіотехнічне училище! Радіотехніка – це  також моє давнє захоплення. У 19 років я змайстрував  такий радіопередавач, що навіть військові радисти здивувалися, коли, запеленгувавши, приїхали до мене його забирати. А річ у тім, що мій швагро працював у Нижньому Тагілі на секретному заводі, де виготовляли обладнання для ракет. От він мені і присилав деталі, яких не було у вільному продажу. Потім я став ремонтувати телевізори, а тодішня влада робити цього не дозволяла, якщо нема відповідного документа про кваліфікацію.
У школі Івану Федосійовичу доводилося викладати автосправу та сільськогосподарські машини. Так що досконало знає і автомобіль, і трактор, і на комбайні може працювати. Та й будівництво нового приміщення самої школи довелося йому, як фаховому будівельнику, брати на свої плечі.
Однак не всім була до вподоби успішна діяльність «педагога без диплома». 1988 року Іван Каленчук  зі школи пішов. Ні, не звільнили, а за власним бажанням, як він каже, через «велику несправедливість». Звісно, з такими руками без роботи не лишився. Та ще й громада доручила йому всі клопоти, пов’язані з від’єднанням Красногірки у самостійний колгосп.
– А столярній справі самотужки навчився. Батько прийшов з війни інвалідом – без руки. Але з однією залишився чудовим шевцем. Від нього я навчився шити чоботи. Так що вже в сьомому класі сам себе забезпечував взуттям. Тоді ж і перше своє столярське замовлення виконав: зробив сусідові вікно. Два рублі за те мав! Ви уявляєте, яке то задоволення від перших самостійно зароблених грошей?! А я і музикантом був! – усміхається мій співрозмовник. – На гармошці грав, по весіллях ходив…
Микола Шмигін,
Житомирська область

• Нравится
•