Дістали з грубки жарину й кинули в шафу?
Богдан Мінкевич зі своєю громадянською дружиною Русланою переїхав з Любитова у Солотвин кілька літ тому. Тоді у них вже було двоє синів – Дениско та Іван. Точніше, рідний Богданові був лише менший хлопчик, бо він привів у батьківський дім Руслану, коли вона вже носила під серцем маля від іншого… Та ця обставина не стала перешкодою для їхніх стосунків. Не можна сказати, що сім’я була ідеальною, проте жили все ж таки непогано.
Спочатку молоде подружжя мешкало під одним дахом з батьками Богдана. Однак тулитися всім разом було не дуже зручно (старші Мінкевичі – сім’я багатодітна, мають шестеро синів). Тому на сімейній раді вирішили дати молодим хатину у Солотвині, де раніше мешкали Богданові дідусь із бабусею. Тож вже мали своє житло, завели господарку. Руслана знову пішла у декретну відпустку, чоловік працював у приватника. 15 вересня святкували поповнення – народився ще один синочок. Нарекли маля Василем. Та охрестити хлопчика не встигли – трагічний випадок обірвав маленьке життя, забравши у вічність і його братиків.
Що того дня трапилося, розповідає мати, втираючи чорною хустиною сльози:
– Богдан поїхав до своїх батьків допомогти заготовити дрова на зиму, я залишилася з дітьми сама. Підприємець, в якого працював мій чоловік, мав дати йому гроші – 230 гривень. Богдан мені в суботу вранці передзвонив і попросив зайти до матері того чоловіка (вона живе поруч, за кілька хат від нас) і забрати зароблене. Я погодувала найменшенького, поклала в ліжечко спати. Старші гралися біля нього. Думаю, підкладу ще востаннє пару полінець, аби в грубі не погасло і синочки не змерзли, й схожу за тими грошима. Я кинула дрова у вогонь, грубку зачинила. Але “піддувало” чомусь лишила відкритим. Мабуть, хлопчики дістали звідти жар і поклали у шафу. Там внизу дитячий одяг лежав. Він, видно, і почав спочатку тліти, а тоді горіти.
Найстарший синочок ховався від диму… під ковдрою
Руслана запевняє, що її не було десь півгодини. А люди кажуть: кривить вона душею. Адже за цей час в одній з кімнат фактично повністю згоріла шафа, вогонь знищив значну частину стіни, їдкий дим заповнив усю хату! Найстарший, Дениско, побачивши, що біда, побіг у сусідню кімнату, ліг на своє ліжечко й накрився ковдрою. Тут і застала його смерть. На жаль, він не здогадався спробувати врятуватися, вибігти на вулицю й покликати на допомогу. Що вже казати про менших. Іванко не просто надихався їдкого диму – він ще й дуже обгорів. Мабуть, повзав коло вогню, тому й сам зайнявся. А безпомічний Василько вчадів просто у своїй люльці…
З вогнем пішов і дитячий фотоальбом. Єдиний знімок зберігся на мобільному телефоні Богданового брата.
На жаль, Руслана надто пізно похопилася за своїми крихітками. Каже, коли поверталася від сусідки, побачила, що з її хати валить дим.
Вона винесла хлопчиків на вулицю, сподіваючись, що хоч одного з малюків вдасться врятувати. Хтось викликав “швидку” і пожежників. Проте і рятувальники, і медики вже були безсилі щось вдіяти.
– Того дня на чергуванні був третій караул (командир відділення Іван Конько, водій Павло Кравчук), – розповідає Олег Шевчук, начальник окремого поста державної пожежної охорони Ковельського РВ ГУ МНС України у Волинській області. – На виклик виїхали негайно. Перед ними вже мчала “швидка”. Хлопці розуміли, що мова йде про людські життя, бо ж медики рідко з нами їздять. 3 січня наші працівники за подібних обставин врятували трьох п’яничок. А цих трьох янголят – не вдалося.
Колись так само ледве не згоріли брати Богдана
Редакція газети висловлює щире співчуття родині Мінкевичів.
Comments: |