Одружилися… брат із сестрою
Підпис відсутній
Ревнувала до «цибатої жирафи»
Вони народилися і росли в одному селі. Щоправда, мали невеличку різницю у віці. Святослав та Настя доводилися один одному троюрідними і носили однакове прізвище. Малими разом гралися, у школу бігали та на всі свята зустрічалися. А як же інакше – на те й родичі!
Те, що ці двоє добре ладять між собою, усі помічали. Настина мати без усіляких запитань відпускала дочку і в ліс, і на річку, щойно дізнавалася, що у компанії буде Славко. Менша від нього на два роки дівчина гордилася братом. А що вже розквітала в усмішці, варто було комусь сказати, що Славик “до біса гарний хлоп росте”.
Якось той гарний хлоп самотужки склав мопеда. Коли техніка задирчала і поїхала – радості не було меж. Розчервонілий, щасливий із тріскотом на півсела в’їхав тоді у двір до тітки Ганни і з ходу почав кликати Настю.
– Сідай-но швидше, прокатаю з вітерцем! – загукав, щойно та вискочила на поріг.
І задоволено вислуховуючи Настини охи та ахи, повіз кататися. Дівча було на сьомому небі від щастя. І треба ж такому – дорогою вони зустріли Славкову однокласницю Оксану. Як тільки Настя побачила, яким півнем зробився її брат біля цієї місцевої красуні, одразу відчула, що не просто опускається зі свого “сьомого неба”, а каменем летить униз.
– Славко, ну, Славко, то їдемо вже, – одразу заканючила Настя, ледь стримуючи сльози. – Чого ти став? Ти що, її у школі не бачив? Їдем швидше!
Настя і сама не розуміла, що з нею коїться, але Оксану цю вона вже ненавиділа. І коли Славік нахилився до тієї кралі та почав щось шепотіти на вухо, не придумала нічого кращого, аніж зі всієї сили пхнути хлопця.
– Ти що, здуріла? – почав кричати він, та Оксана його зупинила.
– Відвези малу додому та й під’їжджай, – спокійно мовила. – Прогуляємося.
…Вони, звичайно ж, помирилися. Але Святослав з тією “цибатою жирафою”, як невдоволено фиркала Настя, почав зустрічатися.
Минув рік, а за ним ще один. Славик мав іти в армію, тож рідня готувалася до випровадин. Настя за той час підтягнулася і стала не менш цибатою за Оксану. Вони тепер разом у клуб на танці ходили, тож хлопець постійно жартував:
– Ану, цибата, пішли додому проведу, аби тебе не вкрали по дорозі!
Настя покірно пленталася слідом і всю дорогу свердлила поглядом спини своїх провожатих. Ті мирно йшли, тримаючись за руки, Оксана раз у раз починала тихенько хихотіти і тим самим доводила Настю ледь не до сказу. “Так би і вчепилася у волосся, – зло думала, і тут же сама себе осмикувала. – Ні, не можна, Славик тоді мене приб’є.”
Того вечора все було, як завжди. Славко з Оксаною довели Настю до воріт і пішли далі.
– Слухай, ну, скільки ти будеш соватися з тією малою? – скипіла раптом дівчина. – Вона ж мене ненавидить!
– Та чого ти? Не звертай увагу на дівчисько. Загалом Настя дуже хороша, просто трохи бриклива, – почав пояснювати Славик.
– Бриклива? Дівчисько? – Оксана вже мало не кричала. – Ти сліпий! Вона вже давно виросла, це по-перше, а по-друге, я чудово бачу, як “дівчисько” на тебе дивиться! Вона тебе по-справжньому любить. Лю-бить!
Славик став як вкопаний. У голові промайнуло мільйон думок:
– Ні, цього не може бути. Вона ж мені… сестра.
– А я про що! – мовила Оксана і, рвучко розвернувшись, побігла додому.
Своїм коханням довели батьків до інфаркту
Славик тоді всю ніч не міг спати. Крутився, згадував їхнє з Настею дитинство. Якби Оксана не влаштувала скандал, навряд чи у нього відкрилися б очі. У пам’яті зринали прочитані романи, в яких описувалися шлюби між кузенами. Він уявляв себе з Настею, і… нічого дикого у цьому не вбачав. На ранок прийшла рятівна думка: “Йду в армію. Там не до того буде”.
Оксана його таки проводжала, була на випровадинах за наречену. А от листами засипала Настя. Розповідала про погоду, цікавий фільм чи просто що днями їй наснилося. Писала, що вступила в інститут на педфак і тепер живе в гуртожитку, “чудово розділяючи кімнату та їжу з місцевими тарганами”. Він перечитував ці листи і сміявся, сміявся і перечитував. А колись навіть зловив себе на думці, що з двох конвертів, які часом приходили одночасно від Оксани та Насті, першим відкривав саме від сестри.
Через рік звістки від Оксани стали рідшати, а потім і зовсім припинилися. Настя написала про весілля його нареченої стримано, але між рядків читалася радість: “Твоя цибата жирафа знайшла собі якогось колобка на ніжках. Вдвох у місто відчалили: тільки один покотився, а друга пошкандибала… Тепер я одна “цибата” у селі залишилася”.
Славик повернувся з армії у переддень весілля свого старшого брата. Не встиг речі викласти, як у хату вихором влетіла Настя. Кинулася на шию і довго-довго висіла, не в силі відірватися. Тітка Ганна, мати Насті, яка тут-таки допомагала з останніми приготуваннями до весілля, зі сміхом тоді сказала: “Ото вже заскучала за братом. Вчепилася, як той банний лист до тіла, і не відірвеш”.
Як у воду дивилася. Бо на весіллі вони один від одного не відходили: танцювали тільки разом, та й десь пропадали теж разом. Гості шушукалися і показували на парочку пальцями, лише батьки обох нічого не знали, не відали. Їм би і в страшному сні не наснилося вбачати якийсь зв’язок між своїми дітьми.
...Через кілька місяців село просто вибухнуло новиною: мати Насті із сердечним нападом в лікарні, у батька Славика інфаркт, решта родичів – у повному шоці. Їхні діти вирішили одружитися! І ніякі вмовляння та розповіді про кровозмішання не могли вплинути на рішення цих двох. У них кохання – і крапка. Пробували розділити їх силою. Настю закрили у хаті, але вже через годину ловили по селу – розбила вікно і втекла. Коли ж пообіцяли посадити дурепу на ланцюг, Настя одразу пригрозила… повіситися, і на совісті усіх буде два життя: її і їхньої зі Славиком ненародженої дитинки, яку вона носить під серцем!
Їх розписували, а батькам здавалося, що їхні діти підписують собі смертний вирок. Ніякого вінчання, звісно ж, не було. Насті навіть паспорта не довелося міняти. І незабаром молоде подружжя перебралося жити у східну частину України.
***
З тих пір минуло вже багато років. У Славика і Насті народилося двоє здорових дітей, які вже досі мають свої сім’ї. Батьківські серця не довго кровоточили через дітей: змилостивилися і онуків зустрічали, як годиться. Правда, коли-не-коли люди у селі згадували цю історію, намагаючись вирахувати, хто ким доводиться у цій сім’ї і як офіційно називається ця гілка.
Юлія САВІНА,
Вінницька область
| Comments: |
