«Щоб підприємство жило, потрібно в нього вкладати гроші й не бути зажерливим»
Валерія ЯРОМЧУК
Валерія Яромчук до сільської праці змалку звикла, бо батьки її – колгоспники. Обравши фах бухгалтера, працювала у сільгосп-підприємстві.
– Я в сільському господарстві офіційно з 1983 року. На сьогодні потрібно добре вміти рахувати, щоб сільгосппідприємство не залишилося з носом. І коли у 2000 році розпочалося на селі реформування, велике господарство-попередник розділили на три кооперативи. Один очолив механік, інше сільгоспформування – ветлікар, а мене люди попросили керувати підприємством «Дружба», якому підпорядковані два села – Бруховичі та Нужель, – розповідає Валерія Адамівна. – Ніхто з нас не мав вищої освіти. Та й не головне, вважаю, диплом, а багато важить природний розум і вміння орієнтуватися в ситуації.
– Тож з чого починали як керівник?
– Хазяйнувати розпочали з 800 голів ВРХ, заборгованості по зарплаті, старої техніки. Але я вірила, що буде краще. Зараз поголів’я збільшилося до 1400 голів. Акцент робимо ще й на м’ясній породі худоби. Із загальної чисельності утримуємо 660 голів волинської м’ясної, за яку отримуємо компенсацію від держави. Є в господарстві й молочне поголів’я. Бо маючи молоко і м’ясо кожен день, не потрібно переживати за гроші – вони постійно надходять в касу господарства.
За рахунок державних вливань, власних надходжень ми повністю оновили машинно-тракторний парк: придбали два комбайни, три трактори, сівалки, культиватори, тобто всю грунтообробну і збиральну техніку. Хоча перший рік пережили дуже важко: не виплачувалась вчасно заробітна плата, техніка була стара. Але якщо хочеш працювати, треба зміцнювати економіку господарства, заощаджуючи і на паливно-мастильних ресурсах, і на запчастинах.
– Кредити господарство бере?
– Ними користувалися перші три роки. Зараз не беру, а відтак, і проблем не маю. Користуємося своїми оборотними коштами.
– Зарплату люди отримують? Адже в багатьох сільгосппідприємствах з цим проблеми.
– Всі 63 працівники товариства отримують її двічі на місяць. Сплачуємо всі види податків.
– Як цьогоріч спрацювало підприємство?
– Орендуємо дві тисячі гектарів сільгоспугідь, з них 985 ріллі. Цього року виростили непоганий урожай зернових – по 34 центнери з гектара. Крім того, наше підприємство – єдине в районі, яке вирощувало цукровий буряк. Посіяли його на 93 гектарах і зібрали майже 450 центнерів коренеплодів з гектара (чотири роки тому врожайність становила 230 центнерів). Крім того, буряки обробляємо без затрат ручної праці, тільки механізовано.
– Дехто розчарувався у вирощуванні буряків...
– Я – ні. Якщо навіть зараз ціна становить 3,05-3,07 гривні за кілограм, то ми виходимо на повну самоокупність.10-15 відсотків рентабельності все одно є. Але надіємось, що ціни на цукросировину зростуть. А загалом по господарству рентабельність за нинішній рік буде 20-25 відсотків. Декому треба мільярди прибутку, а ми і тим, що маємо, задоволені.
– А чи є перспектива в таких невеликих підприємств, як ваше?
– Звичайно. По-перше, ми маємо сьогодні працівників 40-45-річного віку. Тобто всі молоді, тому проблем з кадрами не відчуваю. Хоча коли хочеш, щоб підприємство жило, треба думати на два-три роки вперед. Звісно, якщо не прийдуть наші грошовиті мішки-депутати і не скуплять землю, то такі господарства будуть жити. Але її ще не має в продажу. Навіть якщо знімуть мораторій, то я не зможу її купити стільки, як зараз маю в оренді. Багаті вже зараз під різними марками прицінюються до земельки, щоб згодом нею гендлювати. У майбутньому я зможу взяти зо двісті гектарів. Я на багато не зазіхаю, не працюю на накопичення. Хату свою з чоловіком збудували ще замолоду. Зажерливістю не страждаю. А гроші дійсно вкладаю у виробництво. З цією метою і прийшла у сільське господарство. Тому й далі із селянами вирощуватимемо традиційні культури – пшеницю, жито, цукровий буряк, кормові культури (конюшину, силосну кукурудзу). За рахунок господарства допомогли людям підвести до двох сіл газ, щоб наші доярки і механізатори жили трохи комфортніше. Допомагаємо ремонтувати дороги, підтримуємо соціальну сферу на селі. Бо сьогодні з усіма проблемами люди йдуть саме до керівників сільгосппідприємств, де є хоч якісь кошти. І трудівників треба підтримувати.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
