столяр робить вікна, корита, човни і труни

Іван Стасюк із села Мильці Старовижівського району на Волині й тепер не знає спокою. Бо крім того, що разом з дружиною обробляє понад три гектари землі, утримує підсобне господарство, він ще й столярує. Життя заставило Івана Яковича працювати з 12 літ. Адже його батьків разом з дітьми у 1950 році вивезли в Сибір.
– Чому? Бо мали корів, трохи землі, хазяйнували краще за інших, – розмірковує сільський майстер. – От і вирішив батько-Сталін таких знищити. Але ми там не згинули. Тато й мама смолу добували, а ми, діти, також не сиділи, склавши руки. Біля брата я навчився швецькому ремеслу. У 12 літ міг запросто зшити бродні (мисливські чоботи). Згодом їздовим працював. А поряд з нашим поселенням був табір, де було засуджено 12 тисяч людей. Ото згодом я в таборі опанував роботу електрика. До 20 літ ще й на залізниці потрудився.
Але чим далі, тим більше тягнуло додому. Хлопець повернувся на Волинь, де одружився. Оселився в Мильцях. А от його батьки, приїхавши на батьківщину у Камінь-Каширський район, змушені були знову їхати в Сибір... добровільно: не мали як зрадники народу права на прописку у своєму краї...
Оглядаючись на прожиті літа, Іван Якович каже: «Прожив чесно, постійно в трудах». Скільки спеціальностей, хоч і без диплома, має, злічити не може. Переконаний, що людина, яка хоче щось заробити і не сидіти без діла, завжди роботу знайде. Бо він і столяр, і муляр, і будівельник, і на підприємстві осушувальних систем трудився. Та завжди він найбільше любив працювати з деревом.
– Там, де зараз в Мильцях  монастир, колись був будинок-інтернат для пристарілих. Я там столярував, – розповідає Іван Стасюк. – Скільки там люду помирало... То я всім труни майстрував. Якщо десь такого майстра не було, то виникало чимало проблем. То зараз у великих селах є ритуальні магазини, де можна придбати все необхідне. Але ще й зараз, хоч мені вже 73, дехто звертається по допомогу, коли біда. Хіба ж відмовиш людині, яка втратила рідного?
Багатьом односельцям Іван Якович робив вікна і двері, допомагав будувати хати, перекривав дахи. Він добре розуміється на покрівлях і вміло працює з шифером та бляхою. А про хати каже: найкраща та, що з дерева. Так само як і вікна, двері.
Оселя Стасюків у Мильцях хоч і не з нових, але дуже доглянута. Все акуратно пофарбоване, у сараях, на подвір’ї порядок, кожна річ знає своє місце. Є у сільського майстра і власна майстерня. Отут він робить свої дерев’яні вироби. Не одні сани змайстрував, а скільки возів до ладу довів! Господарі замовляли у нього й дерев’яні човни та весла. Їх майструвати любив найбільше.
– Бо човен служить і для тіла, і для душі. Виїдеш на річку, риби наловиш. А з іншого боку: які красиві краєвиди відкриваються, коли пливеш Турією, – каже.
– А на що ж зараз є попит у селян?
– Завжди буде попит на столярку. Поки та Європа до наших сіл дійде, то в кузнях і столярнях сільські дядьки ще потрудяться. На що ще попит? – усміхнувся Іван Якович. – Та навіть корито свиням зробити вміло – і то треба клепку мати.
– У нас Якович безвідмовний, – додала соколищенський сільський голова Марія Тищук. – Коли робили ремонт у закладах соцсфери, то він вікна лагодив, а грошей не взяв. Тільки сказав: «Де в тої сільради гроші...» Зараз мало є людей, які безкоштовно заради ближнього потрудяться...
Марія ДУБУК, Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•