Без зору і без руху
Цей чоловік просто випромінює позитивну енергію. Про таких людей кажуть - невиправний оптиміст. Незважаючи на те, що він повністю сліпий. Після падіння з четвертого поверху на спину у 2001 році пересувається тільки на інвалідному візку. Діагноз - перелом хребта грудного відділу.
Скалічився через горілку
- Тільки не робіть з мене героя, - розпочав нашу розмову 42-річний лучанин Юрій Харчук.
Народився він в Оржеві Рівненського району в багатодітній селянській сім'ї. Проблеми із зором розпочалися ще в дитинстві.
- Спочатку я вчився в звичайній середній школі, писав і читав, - згадує мій співрозмовник. - Але вже через півтора року продовжив навчання в Клеванській школі-інтернаті для слабозорих дітей. Тут здобув середню освіту. Ще й закінчив музичну школу по класу гітари. У мене був прекрасний викладач, який прищепив любов до музики. За один рік я виконував програму двох класів. Тому після школи вирішив стати музикантом і вступив до Луцького культосвітнього училища.
Зі своєю майбутньою дружиною Жанною вони були знайомі ще з Клеванської школи. Родом вона з містечка Рожище.
У 1989 році Юрій Харчук закінчив культосвітнє училище за спеціальністю "Диригент хору", але музикантом не працював жодного дня. Хвороба прогресувала, і вже через три місяці після закінчення училища він не бачив нот та повністю втратив зір. Працював у товаристві сліпих. Коли народилися доньки Ірина та Аня, сім'я Харчуків отримала житло.
- Ми живемо в гуртожитку для сліпих. Четверо інвалідів по зору в однокімнатній квартирі. Чотири перші поверхи другого під'їзду житлового будинку на проспекті Соборності, 37А, колись виділили для УТОСу. У 2001 році про мене вже газети писали, - усміхається мій співрозмовник, - приблизно таке: сліпий чоловік напився і випав з четвертого поверху. Хоча до мене ніхто не приходив і нічого не запитував. Це сталося вночі 11 квітня. За кілька днів до Великодня. Якраз нікого не було вдома. Чогось поліз на вікно і випав на вулицю. Коли людина неадекватна, вона не розуміє, що робить. До пам'яті прийшов 15 квітня, якраз на перший день Пасхи, - пригадує Юрій Харчук. - Лежав паралізований, і мене мучило питання: "Господи, чому це сталося зі мною? Незрячий, а тепер ще й паралізований. Скільки по світу ходить гірших за мене людей, яких треба зупинити. П'є, мордує сім'ю. Чому я, Господи?" Жахливий і болісний у моєму житті період: лежу, плачу і думаю. Ще коли знаходився в реанімації, мені Господь сказав: "Через чотири роки я тебе прикличу". Тільки я тоді не розумів, що це означає.
Пролежав два місяці, і мене виписали додому, через сорок днів - знову лікарня. Розпочалися різноманітні запалення.
Легше Юрію стало після курсу лікування у спеціальному санаторії для спинальників у місті Саки. Вчився самостійно підніматися, одягатися. Там хворі самі одне одному допомагають і підказують. Один колишній спортсмен навчив його сідати на інвалідний візок. Після такої травми важко відновлюватися, реабілітаційний період дуже тривалий. Почав фізкультурою займатися. Сконструював собі тренажер.
- Тепер щороку їжджу у цей санаторій, - продовжує Харчук. - На мою думку, там 85 відсотків травмованих через алкоголь. Просто ніхто не хоче казати правду. Придумують різноманітні легенди. Розповідає, що потрапив в аварію, але ж не говорить, в якому стані сідав за кермо.
А я відкрито заявляю: все сталося через пиятику. Коли сказав про це лікареві у санаторії, він аж здивувався...
Завдяки бабусиним молитвам залишився живим
Став задумуватися над своїм життям. Для чого мене Господь залишив на цьому світі? У нашій родині тільки моя бабуся була віруючою. Вона одна молилася за нас всіх - дітей та онуків. Тільки завдяки бабусиним молитвам я залишився живий. Медики думали, що в мене пошкоджені внутрішні органи, але з'ясувалося, що тільки хребет, двоє нижніх ребер та сильний струс мозку.
Я почав слухати записаний на дисках Новий Завіт. Слово Боже мене не залишало байдужим. Щодо своєї травми, то в Біблії знайшов пояснення. У Старому Завіті в книзі Йова сказано: "Бо Бог промовляє і раз, і двічі, та на те не зважають. У нічному видінні, коли глибокий сон на людей находить... Щоб душу його зберегти від гробу. І карається він хворістю на постелі своїй та безнастанним болем його костей. І душа його бридиться хлібом та стравою улюбленою..."
Все про мене. Біль в кістках був страшний. Хліба та страв улюблених я не міг їсти. А перед цим у мене були сновидіння - Господь попереджав. Тільки коли став вивчати Біблію, то знайшов відповідь. У мене був страх Божий, але ще відтягував покаяння. 22 роки курив. 28 лютого 2005 року виїхав візком на коридор. Курю, тобто грішу і веду розмову з Господом. Це ж яке терпіння він має, коли слухає мене: "Боже, я останню сигарету курю. Звільни мене від цього. Бо десятки разів кидав, але сам з цим справитися не можу". І все, як відрізало. Я навіть забув, що курив. І став ще уважніше слухати слово Боже.
Першого січня 2006 року я покаявся. Прийняв водне хрещення, коли мені було 40 років. Саме стільки літ Мойсей водив ізраїльський народ по пустелі. У мене в серці також стільки років була пустеля.
Я приймав разом з меншим братом Олегом хрещення. Господь дав йому дар - писати вірші, а я до них - музику.
На сорокаріччя Жанна з дітьми подарувала йому гітару.
Брати Харчуки вже написали десять пісень. Юрій виконав один такий твір-сповідь.
Соціальний працівник Тамара Степанівна Потапчук, яка під час нашої розмови зайшла в квартиру, додала:
- Сім'ю Харчуків я обслуговую вже більше року. Вони для мене стали як рідні. Ми досить легко знайшли спільну мову. Я вважаю, що тільки завдяки величезній силі волі Юрій може самостійно пересуватися і обслуговувати себе. Ще хочу сказати кілька слів про самовіддану дружину Жанну. Скрізь вона з ним. І доньки в них дуже гарні.
- Якби не Бог, то не витримала б того всього, - каже, витираючи сльози, Жанна. - Працюю в УТОСі прибиральницею. Що сталося, те сталося. На долю не нарікаю. Коли мама помирала, я стала перед нею на коліна і запитала: "Мамо, на кого ти мене лишаєш?" А вона каже: "На добрих людей, вони тобі допоможуть".
На завершення нашої тривалої розмови пан Юрій додав:
- З будь-якої ситуації, навіть найскладнішої, вихід покаже Ісус Христос. Бо людина іноді втрачає надію. Те, що сталося зі мною - це наслідки життя без Бога. Він це допустив, щоб спасти мене. Я щиро дякую, що він дав мені Віру, Надію і Любов. Тільки обов'язково напишіть, що я є членом церкви Христа-Спасителя християн віри євангельської.
Кость ГАРБАРЧУК,
м. Луцьк
| Comments: |
